На борту лайнера
Через три дні після виходу корабля з Владивостока пасажири вже засмагали на палубі в купальниках. Станіслав Курилов тоді ще не вирішив, що робити чи втеча в цей раз або відмовитися від цієї затії. Він знав лише приблизний маршрут лайнера: з Владивостока на південь уздовж Корейського півострова, повз острова Тайвань і Філіппін до самого екватора, а потім приблизно таким же маршрутом назад. Тільки коли Японське море залишилося позаду, він випадково знайшов карту з позначенням маршруту судна.
На знайденій карті був позначений не просто маршрут. Поруч з лінією просування корабля навіть були вказані дати і час. Тепер Слава Курилов точно знав, де і в який час буде пропливати корабель. Він розумів, що в наступному рейсі (якщо він відбудеться) такої удачі вже не буде. Курилов розрахував, що зможе покинути лайнер тільки в двох точках шляху. Обидві ці точки перебували неподалік від Філіппін. Він знав, що Філіппіни — це зона впливу Сполучених Штатів. Якщо він допливе, то назад його не повернуть, тому що в розпалі Холодна війна. Але знав він і те, що Південні Філіппіни в той час були зоною внутрішнього військового конфлікту. Місцеві повстанці розгорнули потужну боротьбу проти урядових військ. Але Станіслав Курилов не боявся небезпеки.
