Історичний контекст
Сформована навколо столиці (р. Душанбе), Таджицька РСР з’явилася на території середньоазіатських земель. До сучасного розмежування те, що сьогодні є Таджикистаном, відносилося до Бухарської і Туркестанської республікам. В Туркестанської входили північ і схід, інші частини були східним регіоном Бухарської. Навесні 18-го в Ташкенті організували п’ятий радянський з’їзд, в ході якого оголосили про існування ТАССР, одночасно затвердивши положення, присвячене особливостям цієї республіки.
Щоб розібратися з проблемою національних меншин, організували Наркомнац, чиї нормативна документація свідчила: “Всім націям дається право напрямки представників до комітету.” В той момент про таджиків згадки не зустрічалося, хоча ця народність була корінний для регіону, а кількість людей – досить значним. У нової Конституції республіки, яка вступила в силу з осені 1920 року, також не було таджиків. Як корінних народностей розглядалися лише киргизи, узбеки, туркмени.
Бухарський емірат – один з попередників Таджицької РСР (р. Душанбе був обраний столицею), що відрізнявся особливістю національних говірок. Тут вдалося зберегти перську мову в якості державної, але так було лише перший час. Режим еміра усунули в рамках походу Фрунзе, тоді ж проголосили Бухарську республіку. Місцеве населення, втім, виступив проти нововведень – це назвали «басмаческим рухом». Боротьба з ним тривала кілька років. Тут таджицькі права також порушувалися, хоча саме ця народність була однією з основних. Таджицька мова піддався гонінням, а основним декларували узбецький. Тоді ж ввели штрафи за використання таджицького прислівники. Як видно зі збережених до наших днів документів, у Компартії не було жодного таджика.
