Багато хто помилково асоціюють творчість Анни Ахматової тільки з любовною лірикою, однак поетеса зачіпала і інші теми. Наприклад, батьківщині Ахматова присвятила більше десяти віршів. Кожне з них наповнене сильними емоціями, зображеними буквально кількома штрихами.
Патріотизм Ганни Андріївни пролунав в нелегкі роки початку XX століття, коли за вікном вирувала революція, набирала міць нескінченна війна Троїстого союзу з Антантою, а чоловік поетеси – Микола Гумільов – пішов добровольцем на фронт. Питання: залишитися на батьківщині або переїхати? – для багатьох був на порядку денному. У вірші «Коли у тузі самогубства…» лірична героїня теж запитувала себе: покинути Росію чи ні? Хоча голос спокусника дуже переконливо закликав до втечі за кордон, справжня патріотка не підкорилася. Зі спокоєм і без зусиль лірична героїня затулила вуха руками, щоб не осквернити свій дух промовою негідною.
У творінні «Не з тими я, хто кинув землю…» Анна Ахматова теж розмірковує про емігрантів і справжніх патріотів. Лірична героїня різко відокремлює і протиставляє себе та інших, що залишилися в Росії від людей, що покинули Рідну країну. Немає ні звинувачень, ні докорів, лише вічна жалість до втік. Поетеса порівнює відсутність патріотизму у біженців з укладенням, хворобою. Втіхою для ліричної героїні є усвідомлення, що вдячні нащадки в майбутньому оцінять вчинки патріотів, які не побажали покинути рідну країну. Вона не боїться занапастити молодість в чаду пожеж, не відхиляючи жодного удару противника.
Емоційність ліричної героїні змушує випробувати ситуацію морального вибору, задати питання самому собі: “Що обрав би я при таких обставинах?”
Твір Тема Батьківщини у творчості Ахматової (в ліриці, поезії, віршах)
Вперше розкриття теми Батьківщини можна побачити у Ахматової А. у збірці віршів «Біла зграя», який публікується в 1917 році. Це був складний період, як для країни, так і для самої Ганни, що істотно впливає на її творчість. Вірші цієї збірки пронизані відчуттям катастрофи в долі Росії. Ахматова, не влізаючи в політичні справи, виражала своє ставлення до всього через вірші.
«Біла зграя» – це вірші, в яких описана жертовна любов до Батьківщини, у творі «Молитва» простежуються сильні переживання за долю Росії, тут видно, що Ахматова готова багатьом пожертвувати, щоб щось змінити її долю, хоча вона і усвідомлює, що дуже відірвана від народу і бажає злитися з ним. Змінюється і сама стилістика віршів, вони стають дуже суворими, стриманими, іноді навіть філософськими.
У 1921 році публікується ще одна збірка віршів Ахматової «Подорожник». Особливістю творів тут є те, що страшні події в житті Росії, такі як революція і війна осмислюються через особисте ставлення поета. Багато поети того часу виїжджали з країни, Ахматова ж не зрадила Батьківщину і залишилася. Вона не оспівувала революцію в своїх віршах, але і ненависті у них не було, швидше, у них розкривалася проблема моральності людей і проблема їх вибору. Ахматова все більше зливається з народом, в її творах все частіше зустрічається займенник «ми», вона єдина з патріотами, які залишилися і не покинули Росію.
Дуже сильно простежується зв’язок з народом в поемі «Реквієм», яка присвячена репресованому народу. Розповідь у ній співвідносно з історією Росії. Ця поема не тільки сама особиста, але і найбільш загальна. Тут особисте горе головної героїні перегукується з горем тисяч жінок.
Всі вірші Ахматової, написані в роки війни, наповнені настроєм народу, який воює за Росію. Зовсім зникає з творчості поета особиста лірика. У своїх творах Ахматова висловлює віру в перемогу і величезну любов до Росії. Цикл творів «Вітер війни» наповнений захоплення мужністю та силою народу, але так само тут описані і почуття російських жінок і простих солдатів.
Тема Батьківщини зазнає складні зміни у творах Ахматової, так само як і змінюється саме поняття Батьківщини для поета. Спочатку Батьківщиною для Ахматової було Царське Село, в якому минало її дитинство і юність. Пізніше Батьківщиною для неї стає Петербург, а в роки війни і репресій, Ахматова починає асоціювати себе як частинку російського народу і вважає Батьківщиною вже всю країну.
Все життя Ахматова переживає за долю Росії, вона приймає всі випробування і не шкодує, що не покинула Батьківщину, виїхавши слідом за своїми друзями з країни.
