Лицарі – еліта держави
В ідеалі лицаря повинно було відрізняти не тільки благородне походження. Вони повинні були бути християнами, захисниками церкви, зразками хоробрості і мужності, носіями честі і гідності. Лицарі виступали в похід свого пана проти іншого феодала, брали участь у хрестових походах, як проповідники християнства. У вільний від війни час влаштовувалися турніри, участь в яких лицарі вважали за честь. Адже це була можливість продемонструвати свою військову доблесть.
І все ж багато хто з лицарів вважалися запеклими негідниками, котрі грабували простий люд, до якого ставилися з презирством. У Франції при королі Карлі VI лицарі стали елітою держави. В основному це були ті ж аристократи, що з’являлися на публіці або на турнірах в оточенні цілого ескорту. Але зустрічалися і бідні «однощитные» лицарі, стояли на нижчому щаблі ієрархії. Кожен лицар, крім короля, підпорядковувався своєму повелителеві.
Примітний факт: якщо в X-XI століттях лицарем міг стати кожен, то вже в 12 столітті з’явилися обмеження. При королі Людовіку VI людей з нижчих станів принародно позбавляли цього благородного звання, відбивали шпори на купі гною.
