Аналіз поеми Некрасова Мороз Червоний ніс
Поема Миколи Олександровича Некрасова «Мороз, Червоний ніс» описується життя простого селянства, його важка, багатостраждальна історична доля. Музою для поета є жінка-селянка, яка сильна своїм духом. Саме ці риси оспівуються автором у поемі.
Початок поеми оповідає про передчасної смерті взимку молодого селянина Прокла. Захворів він у дорозі, а вдома постав перед Господом. Старі батьки морально пригнічені, адже син був їх надією і опорою, який містив велике селянське господарство. Помер не тільки Прокл-син, але Прокл-чоловік і Прокл-батько, залишивши сиротами двох синів і залишивши вдовою дружину.
Матері тепер випала важка доля поодинці піднімати дітей і допомагати людям похилого віку. Поховавши чоловіка, вона прийшла в порожній будинок, а там немає дров для печі, ні теплоти в кімнатах. Вибору у Дарини немає – вона взяла коня і, плачучи, пішла в ліс. Там вона віддалася спогадам про світлих днями у шлюбі, але все одно продовжувала рубати дрова.
Автор неймовірно гордий російськими жінками, які здатні вистраждати будь-які труднощі заради виховання дітей. Вони надзвичайно красиві душею, володіють силою духу, стійкість і вірністю. У сімейному житті Дарині пощастило, що чоловік її любив і вона не була рабою у шлюбі, а милою подругою і спорідненою душею.
Подружжя прожило коротку, але гарну спільну життя. Вдова тепер плаче, скаржачись в порожнечу на своє горе. Лише в лісовій глушині вона може дати слабину, пустити дівочі сльози, адже вдома вона повинна залишатися сильною заради людей похилого віку, заради дітей.
У своїй кручине вона скаржиться чоловікові на свою важку ношу. До всього іншого, вона чекає третю дитину і вона розуміє, що не зможе одна витримати всі випробування, тому віддається в руки генералу-морозу. Автор не шкодує про смерть жінки. Дарина засинає з усмішкою на губах, згадуючи про щасливе життя з Проклом і дітьми. Жінка через смерть знаходить свободу, не відчуваючи сорому за свій вчинок. Вона стоїть у лісі, замерзла, але вільна.
5 клас
