Лист ветеранові
Привіт дорогий ветеран Великої Вітчизняної Війни!
Пишу Вам цей лист тільки з однією метою – сказати Вам величезне спасибі. Спасибі за те, що незважаючи на всі негаразди і труднощі у той нестерпно тяжкий час, Ви все ж не злякалися і не знайшли мільйон причин і виправдань, щоб не створювати сім’ї та народжувати дітей.
Спасибі за те, що щоб народжувати дітей, Вам не важливий був соціальний статус, забезпеченість, наявність автомобілів та високооплачуваних робіт, величезних особняків з безкрайніми садовими ділянками, або багатоярусних квартир, або обов’язкової прописки в столиці.
Спасибі, що Ви любили один одного так чисто, так щиро, так віддано, так ніжно. Вашим обов’язком було виховати своїх дітей чесними і справедливими, з яким Ви, однозначно, впоралися. Навіть попри страшну і суворий час, виття сирен і свист куль, на голод і післявоєнну розруху, у всіх дворах було чути веселий дзвін дитячого сміху.
Спасибі Вам і низький уклін за мужність, за відчайдушну любов до Батьківщини, за міць духу. Спасибі, що в бій Ви йшли пліч-о-пліч зі своїми братами – росіянами, українцями, білорусами, казахами. Спасибі, що не соромилися того, що Ви такі різні, але все ж, найближчі – справжні брати. Ви завжди були раді гостям, які зайшли просто так, без приводу.
Ми стали забувати, що насправді найголовніше в нашому житті. Цінувати кожну секунду, бути взаємоввічливими, більш терпимими до чужих промахів – усього цього дуже не вистачає в нашій дійсності. Кудись раптом зникло просте повагу до людини як до особистості, кругом одне лише хамство та невігластво.
Але все ж, є ще люди, які все пам’ятають, і не дозволять і своїм дітям забувати, якою ціною далася Вам перемога і який працю Ви вклали в наше майбутнє. Адже тільки завдяки Вам країна змогла піднятися з колін і побудувати наддержаву. Ваш подвиг непорівнянний ні з чим. Спасибі!
