Сторінка історії російського держави сімнадцятого століття знайшла своє відображення на величезному полотні в. І. Сурикова «Бояриня Морозова». Картина була написана в 1887 році. Чудовий художник народився в Сибіру і багато читав про розкол церкви на старообрядницьку і нову. На написанні картини у нього пішло чотири роки.
У центрі картини зображена у санях сама бояриня Феодосія Морозова, одягнена в російську національну одяг того часу. На її суворому і безкровному обличчі виділяються очі, а в них зображена сама віра, за яку вона не побоялася поплатитися. Морозова була заслана царем в монастир і померла в ньому від голоду. Художник показує нам силу віри, непохитність духу боярині.
Сани потопають в снігу, навколо неї натовп людей, проводжають її. Народ, що оточував сани різноманітний, тут багаті пани й убогі простолюдини, черниця і хлопець-слуга. Вона піднімається на санях, каже прощальні слова, піднявши догори руку склавши її в двуперстие. Це старообрядницький символ, який символізує земну і небесну сутність Христа. Люди, як ніби поділені на два табори. Одні її засуджують і сміються над нею, а інші захоплюються.
Прості люди обступили сани, молода жінка в жовтій хустці кланяється, а стара, з паличкою в руках, стала перед героїнею та її непохитною волею на коліна. Убогий і брудно одягнений, юродивий, жалісно дивиться на жінку. Він піднімає, двуперст, останній раз христячи улюблену бояриню. Суріков сам став учасником своєї картини, зобразивши себе мандрівником, бродившим по широких просторах своєї країни. Погляди кожного з них звернені до неї. Ікона Божої Матері, праворуч на картині, дивиться на всю трагедію сумно.
Сама картина написана яскравими фарбами. Суріков передав нам образи тієї епохи та історичний момент протистояння церкви і звичайної людини. Художник показує нам жінку, яку не лякає посилання, вона переконана у правильності своїх суджень. Природа на картині теж живе своїм життям. Людську юрбу огортає легке хмара туману і цей зимовий день, і сліди полозів від саней на брудному снігу і дахи будинків покриті снігом.
Картина вразила мене, і її автор розкрив переді мною частину великої російської душі. І в мені прокинулося бажання дізнатися більше про російської історії, про царів, і їх вассалах.
Варіант 2
Суриков Василь Іванович (1848 – 1916) – російський художник, автор масштабних історичних картин.
Однією з моїх улюблених робіт в. І. є картина Сурікова «Бояриня Морозова». У цієї картини дуже багата передісторія. Морозова Феодосія Прокопівна – бояриня, яка за підтримку старообрядців була арештована, позбавлена всього майна, а потім заслана в монастирську в’язницю, в якій померла від голоду.
Кожного персонажа своєї картини в. І. Суриков ретельно продумував, відомо, що художник довгий час шукав натурницю для головної фігури – боярині, в результаті його тітонька стала прототипом боярині Морозової.
На передньому плані картини ми бачимо сани, на яких в оковах сидить бояриня Морозова. Обличчя її безкровно, абсолютно бліде й неживе, висловлює повну одержимість. Бояриня підняла свою праву руку з двоперсним хресним знаменням. Вона хрестить натовп, демонструючи, що навіть під загрозою смерті вона не відступає від своїх принципів «старої віри».
По ліву руку боярині ми бачимо жінку в червоній шубі, це сестра Морозової – Євдокія. Руки її міцно зчеплені в замок, вона молиться. Її поза говорить про те, що вона у відчай, вона боїться за життя своєї сестри.
Також на передньому плані картини ми бачимо юродивого, який абсолютно голий сидить на снігу. Він дублює жест Морозової що говорить про те, що він підтримує її. Поруч з ним на колінах стоїть жінка, за зовнішнім виглядом якої можна сказати, що вона бідна. Жінка безпорадно простягає руку у слід подорожує Морозової, немов просить милостиню.
В цілому сани розділили натовп. Праворуч від боярині стоять люди, які насміхаються над нею, видно, що вони ні краплі їй, не співчувають. Зліва – люди, особи яких наповнені страхом. У першому ряду можна помітити три розкішно одягнених жінки, і поза їх говорить про те, що вони дуже співчувають Морозової, в їх очах застигли сльози.
Не можна не відзначити те, як художник майстерно зобразив сніг. Він настільки реалістичний, що здається, ніби ось-ось впаде прямо з картини. Відомо, що в. І. Суриков для того, щоб зобразити сніг як можна більш точно довгий час спостерігав за ним, відзначаючи всі відтінки і кольори, які він набуває в різні умови.
Картина викликає захват. Я бачила її в Третьяковській галереї і мене вразили її масштаби. Від неї дуже важко відірватися, щоб розглянути і відчути емоції всіх людей, зображених на картині, знадобиться цілий день. Ти ніби відчуваєш себе частиною картини, немов знаходишся там, серед людей. Тебе обдає холодом справжньої російської зими, чутний хрускіт снігу від саней і копит коня. Відчувається хвилювання натовпу і тривожні розмови. На мій погляд основна думка описуваної картини в тому, що не можна зраджувати свої переконання ні за яких обставин, навіть під загрозою смерті.
Опис картини Сурікова Бояриня Морозова
В Державній Третьяковській галереї Москви знаходиться масштабне полотно «Бояриня Морозова», що належить пензлю видатного російського живописця Василя Івановича Сурикова. Картина відразу звертає на себе увагу.
На полотні зображено реальна подія, що сталася у листопаді 1671 року, коли за наказом царя бояриню Феодосію Морозову, приверженку старої віри, відправили у монастир. Бояриня Морозова опиралася реформ патріарха Никона і підтримувала старообрядців. Жінка сильного характеру і непохитної віри Феодосія Морозова до кінця життя слідувала своїм переконанням. На картині переконана старовірка Морозова відображена в момент, коли вона підняла руку з двоперсним хресним знаменням. Це виклик нової церкви з її приписами, виклик самому цареві. На картині показано протистояння прихильників церковної реформи і прихильників старої віри. Центральна фігура полотна, бояриня Морозова, ніби розколює натовп на дві частини, притягує погляд фанатичним поглядом і всією своєю позою демонструє непокору і протест.
Натовп навколо саней, везуть закуту в кайдани бунтарку, не безлика. По обличчях людей, які прийшли подивитися на бояриню, видно їх ставлення до подій. Хтось відверто радіє ганьби Морозової, глумиться над нею, але багато співчувають їй і сумують. Поряд з саньми, молитовно стиснувши руки, йде княгиня Євдокія Урусова, сестра Морозової. Жебрачка тягнеться за розвальнями, потопаючими в пухкому снігу, простягає руку услід жінці, яка ніколи не відмовляла в допомозі знедоленим і бідним. І знедолені тягнуться душами до своєї заступниці. Ось юродивий в веригах, чиє тіло ледь прикрите лахміттям. Він ніби не помічає холоду, двома перстами хрестить Феодосію Морозову, змучену, але не переможеним, не відмовилася від своїх ідей.
Деякі в натовпі не розуміють, що змушує жінку, облеченную багатством і владою, стояти на своїх переконаннях. Це викликає злі насмішки і зловтіха чоловіків, а от жінки в натовпі дивляться сумно, злякано, співпереживаючи чужого горя. Лише діти безтурботні і веселі. Для них це всього лише уявлення.
Якщо довго дивитися на картину, то створюється відчуття своєї особистої присутності в натовпі, проводжаючої на борошно бунтівну бояриню. Велика сила художника, його талант, що дозволяє глядачеві перейнятися трагедією, що сталася так давно, але ніби недавно.
7 клас
