Картина Фельдмана притягує погляд. Тут настільки одухотворений солдатів. У нього такий погляд, наповнений почуттям якимось хорошим… Мені дуже подобається картина. Вона ніби розповідає казку, до якої так і хочеться прислухатися. До речі, солдат, який повертається додому після закінчення служби, іноді і є героєм казок.
Його постать, зрозуміло, центральна в картині, хоч і знаходиться трохи ліворуч. І тут я бачу контраст темного і світлого. Тобто всі бачать, як виділяється біла береза на тлі його темного пальто. Ще берізки поруч є. За спиною ціла пара, поруч з головною березою, яку солдат обіймає, пень і молода берізка. Це про всіх віках людини. Нагадує це про те, що в природі кругообіг. І взагалі, навколо майже всі жухлое – осінь.
В траві стільки різних відтінків цього кольору, ще залишається трохи зеленого від літа. Поля прибрані, одна земля видно. Далі ліс осінній. Думаю, що це теплий день початку жовтня. Видно будиночки. Думаю, що це початок села. Паркан, кілька дахів. Так ось – береза тут така світла, красива. Береза часто символізує дівчину – в народних піснях, наприклад. Може бути, солдатів представляє, як ось-ось побачить свою дівчину.
Солдат трохи втомився. У нього, по-моєму, рана, подряпина на щоці. За плечима – рюкзак. Він явно з дороги. В кишені якісь папери. Мені здається, що це молитви. Він їх читав, щоб дістатися додому. Або листа з дому, але таке приємне, що він його тільки перечитував. Не карта, так як він повинен знати місцевість. Я думаю, що він якраз повернувся в рідне село. І на Батьківщину теж був за кордоном, на війні. Але ось, на щастя, зумів повернутися – живий і здоровий.
Ще тут дуже красиве небо. Хоча і хмаринки є, але колір неба такий яскравий. Напевно, скоро хмари підуть, скоро Сонце вигляне. На картині показано пауза, зараз він порадіє і піде в село. А там кожен його буде пізнавати, радіти, тиснути руку, скрикувати – кликати рідних, буде кликати солдата в гості, а він буде поспішати до своєї сім’ї. І ще він може згадувати, як було раніше. Порівнювати з тим, що зараз. Раптом він вже дивиться на свій будинок? Сподіваюся, що будинок не зруйновано. Загалом, на картині пауза, ось і загадка. Піде дощ? Сонце вигляне? Солдат далі кинеться до дому, до сім’ї радісно? Чи заплаче?!
Питань багато. І автор спеціально загадав ці загадки. Але я думаю, що в цій казці все добре. Солдатів стільки всього пройшов, щоб повернутися до щастя.
Варіант 2
Така російська картина! У тому сенсі, що тут і берізка, і білявий солдат, і погода дуже російська – сумна осіння.
Зрозуміло, що солдат повернувся додому. У нього такий втомлений, але й одухотворений вид. Він обіймає берізку, значить, був далеко від Батьківщини, там, напевно, мало беріз. Наприклад, міг служити на Кавказі чи за кордоном…
Думаю, що він закінчив свою службу – не юнак вже. У нього навіть є вуса. Солдатська форма, як була колись давно в Росії. Світле волосся трохи в’ється. Виходить навіть хвацький чуб.
Погода, як я вже говорила, що наштовхує на спогади, роздуми. Листя ще не вся облетіла. У блакитному небі, сірі хмари, прохолодно. Трава вже вся жовта. Це може бути початок листопада або кінець жовтня в середній смузі. Є на картині ще кілька струнких берізок. До речі, біля берізки солдата великий пень. Тобто була велика береза, але її зрубали. Може, вона всохла. Можливо, це натяк на щось. Наприклад, що спиляне дерево позначає солдата, якого вирвали з сім’ї. І залишилися його дружина і дочка без годувальника. Їх позначають як-раз дві інші берези, одну з яких він обіймає.
Вдалині ліс, а ще зорані поля.
Праворуч видно дерев’яні будиночки селян, тин. Тобто солдат прийшов в село. У нього за плечима мішок зразок рюкзака. Мішок, видно, майже порожній – всі запаси скінчилися.
Картина виконана, в основному, великими мазками. Особливо там, де трава. Практично в центрі картини – фігура солдата, який дивиться вперед. Мабуть, на свій будинок. Фарби тут осінні, приглушені. Навіть трава, хоч і «теплого» кольору, але від неї віє холодом. Ймовірно, це загальні поєднання кольорів дають таке відчуття.
На картині ніби пауза показана. Ось солдат вийшов з-за повороту, ось побачив свій будинок і завмер. Секунду так простоїть і побіжить до рідних. А там і вони вибіжать радісні. Всі почнуть обійматися. Сусіди вітати прибіжать, свято влаштують. А так – справи, турботи, відпочити ніколи. Але зараз момент тиші.
Глибока картина. Відразу відчуваєш, як солдат довго йшов сюди, як він втомився. Але добре, що він досяг своєї мети – свого берега. Трохи похмура, але за фактом позитивна картина.
Твір по картині Фельдмана Батьківщина від першої особи (солдата)
Немає нічого рідніше, ніж до кожної травинки мала Батьківщина. І нічого страшнішого, ніж війна. І самим світлим, незважаючи на гіркоту, буде для мене те, що я вцілів і зробив все для захисту кожного співвітчизника і міліметра рідної землі.
Після тяжких для мене і для всієї Вітчизни чотирьох болісних років я все-таки зміг повернутися додому. Після втрати моїх товаришів мені вдалося вціліти. Я близький до рідного дому. Повз цих берізок хлопцями бігали в дитинстві. Скількох з них забрала ця жорстока кровопролитна війна?..
Як же добре, що все закінчилося. Тепер можна втілити все те, що про що думав безсонними ночами в окопах під коннонаду. Не встиг зробити стільки справ перед відходом. Що ж, тепер є час, потрібно тільки зробити крок назустріч майбутньому без бід.
Як же все-таки добре! В п’яти хвилинах від мене рідний дім, мої діти, дружина. Сильна ноша дісталася і їм.
Вистояли! Впоралися! За кожну берізку, проти кожної сльози людини потрібно боротися, інакше не можна.
Тяжкий був час. Але тепер я вдома. Рідні простори, трохи видніється будинок. Навіть береза дивно рідна з її шорсткостями і вигинами. Попереду важка життя, але по-своєму світла і втішна. Варто поспішити до неї назустріч.
9 клас
