Відомий російський живописець Іван Іванович Шишкін є неперевершеним майстром російського пейзажу. Шишкіна можна назвати поетом природи в живописі, яка є для нього чином Росії.
Картина «Жито» написана в 1878 році, в самому розквіті творчості художника. Шишкін був майстром полуденного пейзажу, що у середовищі живописців вважається вищим майстерністю. І на картині «Жито» зображений полуденний пейзаж. На картині – спекотний літній день, колосся жита від тяжкості зігнулися до землі, серед хлібного поля стоять могутні столітні сосни. Створюється враження, що ці могутні сосни стоять на сторожі житнього поля. Жито вже наспіла, і її жовтий колір ще більше підкреслює відчуття річного пекла, так і здається, що повітря просто дзвенить.
На передньому плані картини зображено дорога, поросла травою. В її яскравою і соковитої зелені видно невигадливі лугові квіти. Низько над дорогою проносяться ластівки, вони передбачають наближення дощу. Далі дорога губиться в колосках жита, поле йде вдалину, створюючи відчуття нескінченності, це навіть видно і по маленьких сосен в глибині поля. Настільки воно широко розкинулось, що сосни здаються менше колосків на передньому плані.
На тлі блакитного неба зображені величні сосни. Дерева ніби простягнули свої гілки над полем, і теж завмерли в очікуванні дощу.
Коли дивишся на картину і відчуваєш гордість за свою країну. Здається, що великий митець відобразив на цьому полотні Росію. Неосяжне поле жита говорить про її великих просторах, хлібні колосся уособлюють багатство і щедрість країни, а дерева – велетні говорять про її силу і могутність. Дорога, що йде вдалину, символізує подальший шлях розвитку країни. Вся картина вражає своєю міццю і величчю, викликає почуття умиротворення і спокою. Невеликі хмаринки, що укладаються на небі в глибині картини, скоро проллються дощем, і всі очиститься та задихає чистотою і свіжістю.
Чудовий краєвид В. І. Шишкіна вважається найкращим і відомим зображенням Росії.
Варіант 2
Ця картина наповнює світлом. Часто літо не дуже сонячний і жаркий, хочеться сонця… Ось чому я особливо радий, що дізнався про такий сонячної, теплої картині як «Жито».
Там зображено житнє поле з золотими (зовсім дозрілими колоссям). По полю йде звивиста дорога, близько доріжки цієї росте зелена соковита трава. Видно, що дорога ця не покинута, а за нею частенько проїжджають вози, ходять люди. Так, тут сліди явно не від автомобільних коліс. І написана картина вже дуже давно.
Над полем – блакитне небо з хмарами. Може пройти дощ… І ще тут сосни. Одна загинула, можливо, в попередній грози. Сосни, нам говорили, що ростуть на піщаних ґрунтах, тобто тут явно не чорнозем. (І на дорозі ми бачимо пісок!) Але незважаючи на це, жито вродила добре. Такі яскраві літні фарби, і хоча майже немає квітів (тільки маленькі ромашки на передньому плані), але відчуття свята від картини. Дорога ніби запрошує пройтися по ній до зеленому лузі. Думаю, що там далеко – водойма.
Взимку або просто в погану погоду приємно дивитися на таку картину. Ще від неї відчуття достатку, так як урожай багатий. Зараз його зберуть селяни, спечуть багато-багато смачного хліба. Зайве зерно продадуть, стануть багатими…
Хороші думки навіює картина. Я показував її рідним, вона всім сподобалася. У автора картини (Івана Шишкіна) ще багато красивих пейзажів. Але цей мені сподобався більше за інших. Із задоволенням подивлюся на неї в музеї.
Твір по картині Жито Шишкіна
На передньому плані картини зображено сонячно-золотиста жито, акуратно розділена на дві частини тоненькою стежкою. Жито виблискує на світлі , переливаючись химерним чином на фоні віддалених дерев і летять птахів, подібний контраст зеленого, синього і блакитного кольору створює гедоническую і святкову картину, якої захопитися кожен естетичний сибарит, так і просто людина, яка палко любить природу з її і чарівним сонячним настроєм.
У таку красу можна довго вдивлятися і задивлятися, впиваючись своїми думками та спогадами про минуле і знову наступив, про майбутнє для нас щастя. Довгі дерева гордо схилилися над золотистої житом і як би спостерігають за сонячної ілюстрацією, палаючої яскравими фарбами під відблиски сонця і спів птахів у денному сільському пейзажі. Периферія завжди залишає враження нескінченної, вічно зрілої радості з усіма її блаженними достоїнствами: чистота думок, ясність розуму, розсудливий настрій і розслабленість, передчуття даутамовской нірвани, коли думки назавжди покидають людини, несучи його вдалину разом з вітром і опалим в жито гілочками дерев.
В траві, недалеко від жита, розташувалися білі квіточки, м’яко розсипані по стежки, створюючи картину непорушною ніжності для захожего мандрівника, що шукає спокою і самоти. Коли дивишся на таку чудову гру барв і кольорів, створюється приємне відчуття своєї причетності до загального задуму, як ніби сам лісовик намалював цю картину, в процесі своєї неосяжної фантазії, адже це картина захоплює розум кожного, тільки взглянувшего на неї, тому що вражає глядача своєю неосяжною яскравістю, ніжністю і світлом, який мерехтить з кожного кута і надає цьому простору особливий, сакральний і чарівний вигляд.
Далеко так само красуються ставні і кудлаті дерева, загинаючись то від вітру і співу птахів, ніби прислухаючись до них, то знову розгинаючись, немов видихають тепле весняне повітря і куштують всю красу разом з нами, переживаючи невимовні відчуття , і синхронно з кожним, смотрящим на ці чудеса природи, розчулюються, ніжно і безтурботно посміхаючись. Далеко так само видно голе, осиротіле листям дерево, яке явно втратила своє зеленисто-дзвінке потомство і прийшов у відчай, але ніжні біляві хмари ніби зігрівають його своїми густими обіймами, як турботлива мати зігріває і розчулює своє загрустившее дитя.
4 клас
