Твір по комедії Гоголя Ревізор

Поринаючи у творчість Гоголя, можна легко здивуватися його містичним творами на кшталт «Вечори на хуторі близь Диканьки», але Микола Васильович не зупинився на одних лише містичних повістях, його руками була створена справжня комедія-шедевр, яка є пародією на політичний устрій дев’ятнадцятого століття. Шкода тільки, що пародія ця залишається актуальною й донині і всі описані персонажі Гоголем в «Ревізорі» зустрічаються нам і зараз у своїх чиновницьких кріслах.

Гоголь дійсно позиціонує свій твір як справжню комедію, яку повинні грати на сцені, для цього він дає детальний опис одягу, звичок і замашок і інших індивідуальних рис особистості кожного учасника на початку комедії. І буквально з першої сторінки ми вже бачимо якусь комічність в тому, що існують два поміщика — Добчинський і Бобчинський, у яких схожі прізвища, один рід діяльності, плутана мова і вони обидва — моторошні пліткарі, яких знає весь місто як раз в цьому світі. Цими елементами і досягається певна комічність руками Миколи Васильовича.

Сміхотворний ефект виникає також і тому, що головні герої комедії досить дурні, але бояться втратити свої нагріті чиновницькі місця, а тому роблять самі необдумані і смішні речі. З-за своєї сліпоти, яка виникла перед страхом погубити кар’єру, ніхто з головних героїв не помічає, що Хлестаков — ніякий не ревізор, а простий чиновник-пройдисвіт, який програв усі гроші в карти. Навіть коли Хлестаков зізнається в любові спочатку дружині Городничого, а потім його доньці, його все одно не викривають у брехні і навіть не замислюються про те, що він самозванець.

Окремого місця заслуговує і Артемій Пилипович Суниця — начальник богоугодного закладу, де хворі щосили курять тютюн, де кухарі ходять в брудних ковпаках, де сама лікарня — це курний мішок з брудом. Ще одна риса — це жадібність Артемія Пилиповича, з-за якої його пацієнтам не купують дорогих ліків, а сам він давно нікого і не лікує від своєї ліні.

Дивіться також:  Образ і характеристика Батька художника в Портреті Гоголя твір

Все це разом дає читачеві відчуття того, що він переноситься в інший світ, де жити по-свинськи, брати хабарі, не виконувати свій обов’язок, тримати в страху все місто — це нормально. Здавалося б, що після такого цей твір можна було б назвати антиутопією, але немає. Все, що описав Гоголь — це трохи гіперболізована реальність, в якій ми живемо й донині. Корупція процвітає, лікарні в жахливому стані, Тяпкіни-Ляпкины виносять абсурдні рішення суду, керуючись власними інтересами, а Хлестакови прагнуть скористатися будь-якою можливістю збагатитися в життя, незважаючи на моральні норми та моральні цінності. Самі люди все так само бачать рішення в корупції, як бачили його звичайні торговці, які зібралися під вікном біля будинку Городничого, щоб поскаржитися приїжджому ревізору-самозванцю, заздалегідь задобривши його грошима. Скоро буде 200 років, як Гоголь написав «Ревізора», але Русь все та ж, проблеми все ті ж.