У романі «Майстер і Маргарита» Михайла Опанасовича Булгакова не так вже багато рядків, присвячених подіям пов’язаних з Ієшуа Га-Ноцрі і Понтієм Пілатом. Але саме ці кілька глав стають основою, на якій тримається все оповідання книги.
Глави, що описують Ієшуа, є частиною рукопису Майстра, персонажа який з’являється в романі тільки після того, як читач вже прочитав значну частку його творіння. Загадковий незнайомець, несподівано занурює двох літературних діячів, мирно розмовляють під покровом лип Патріарших ставків, в атмосферу древнього міста Ершалаима.
Прокуратор Іудеї Понтій Пілат, безумовно, знайомий мимовільним слухачам повісті, а ось Ієшуа, спершу, маловідомий і таємничий персонаж. Однак, протягом діалогу Понтія Пілата і Ієшуа, незважаючи на те, що автор уникає прямих паралелей з Ісусом, виникає розуміння, ким насправді є нещасний підслідний. Прокуратора терзає нестерпний головний біль, і необхідність вирішувати питання, пов’язані з дивакуватим арештантом, який вперто називає його «доброю людиною», тільки дратує Пілата. Але чим далі тече розмова цих двох змучених життям людей, тим більше проникає в душу прокуратора непідробний інтерес до Ієшуа.
Здається, що дивний халамидник говорить прості і банальні речі. Про те, що всі навколо ласкаві, що якщо роблять зло або обмовляють, значить, просто заплуталися або неправильно зрозуміли, що необхідно любити і довіряти людям. В той момент, коли мова волоцюги стосується внутрішнього стану самого прокуратора, а також маленького дива, передбаченого обвинуваченим – головного болю перестала мучити свою жертву, Понтій Пілат вже не в змозі приховати своєї розгубленості. Бачачи перед собою живу людину, яка боїться і болю, гніву, игемон розуміє, що цей юродивий може врятувати його не тільки від звичайної мігрені, але і від нестерпної самотності і внутрішньої щемливої порожнечі.
Зустріч з Ієшуа перевертає душу холодного прокуратора. Пилат переймається правдою й думками свого мимовільного співрозмовника. У нього з’являється непереборне бажання врятувати нещасного Га-Ноцрі. В голові ігемона рояться різноманітні варіанти порятунку обвинуваченого, але всі надії залишити в живих Ієшуа, розбиваються про звинувачення в образі великого кесаря. Страх перед владою імператора, змушує прокуратора винести наказ про страту Га-Ноцрі.
Суперечка Ієшуа і суворого ігемона не став протистоянням добра і зла, так як Пилат щиро повірив арештантові, який осягнув велику істину, мав свою філософію і безкорисливо ділився знаннями з усіма добрими людьми.
Але розмова не припинилося зі смертю одного із співрозмовників. І після страти таємничого бродяги, прокуратор виявився приречений на вічне продовження діалогу, у своїй запаленій і змученому совістю розумі.
Твір Ієшуа і Понтій Пілат в романі Булгакова Майстер і Маргарита
Герої роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” Понтій Пілат і Ієшуа Га-Ноцрі зустрічаються при досить скрутних обставинах для прокуратора Іудеї і трагічних для бідного філософа.
Надісланий імператором Риму управляти неспокійною околицею імперії Понтій Пілат свою посаду, м’яко кажучи, не любить. Тут в Юдеї йому огидно все: жахливий клімат, пустельна, кам’яниста земля, а, головне, незрозуміле, неспокійне, населення, яке вічно влаштовує заколоти і бунти. І особливо не по душі прокуратору первосвященики юдейські, які так само ненавидять загарбників і можуть підбурювати населення на непокору римським властям. Додатково до всього префекта Юдеї мучать напади жахливої мігрені.
Ось в такий момент, коли від сильної болі у Пилата розколюється голова, призводять до нього на суд жебрака філософа Га-Ноцрі. Зрозуміло, що за таких обставин ніякої симпатії до оборванцу прокуратор не відчуває, а тільки ще більше дратується від того, що йому доводиться витрачати час на якусь дурницю, з якої іудейські судді могли впоратися самі. Але, Ієшуа вдається якимось чином позбавити Пілата від головного болю, і той вже по-іншому починає дивитися на філософа, йому цікаві ідеї Га-Ноцрі і, хоча вони здаються прокуратору маячнею, він не бачить в них нічого поганого.
Очевидно, що ці дві людини дуже різні. Жорстокий, суворий, швидкий на розправу правитель Іудеї, багатий і могутній Понтій Пилат і жебрак бродяга, не знає своїх батьків, беззахисний, заарештований за доносом, що сподівається на порятунок. Розмовляючи з заарештованим Понтій Пілат розуміє, що перед ним стоїть дуже недурний цікавий співрозмовник. І, хоча його ідеї про загальну рівність, про життя людей без утисків, по справедливості нереальні, а в цьому досвідчений і прагматичний правитель переконаний, він не бачить в цій філософії ніякої небезпеки. Йому хочеться врятувати Єшуа від страти, поселити його в палаці, вести бесіди з цим трохи дивним людиною, сперечатися з ним, адже у прокуратора свій погляд на устрій життя. Можливо їм удвох вдасться знайти істину, яку хочуть знайти і не знаходять філософи всіх часів і народів!
Але задумом Пілата збутися не судилося. Первосвященики не хочуть залишити жити філософа в промовах якого бачать небезпеку для себе, так як його слова про руйнування храму сприймають як загрозу своєму могутності. Їм важливіше залишити в живих розбійника, який вбивав римських солдатів. Понтій Пилат, звичайно, з цим не згоден, він не хоче смерті Га-Ноцрі і, до того ж, йому дуже хочеться дошкулити первосвящеників, але ті обіцяють написати донос імператору, і префект Юдеї могутній Понтій Пілат злякався, злякався гніву імператора. Воїн, колись хоробро воював під прапорами Римської імперії, вершник “Золоте спис” не сміє протистояти іудейським первосвященикам із-за елементарного страху. Він підписує смертний вирок Ієшуа. Га-Ноцрі приймає свою долю без обурення. Він не просить пощади, тримається гідно, у своїй смерті нікого не звинувачує. На відміну від прокуратора, Ієшуа не боягуз.
Понтія Пілата після страти філософа мучать докори сумління і усвідомлення того, що він нерішучий, боязкий людина ще більше посилюють його страждання. Він намагається виправдатися перед мертвим Ієшуа тим, що наказує вбити зрадника Юду, але це не приносить йому втіхи. І вже зовсім нестерпно йому дізнатися, що у своїх останніх словах перед стратою Ієшуа сказав, що самим головним людським пороком він вважає боягузтво. Жити з цим болем доведеться прокуратору до самого кінця, але й смерть не позбавить його від каяття. І у вічності буде журитися він про безвинно загиблим бідному філософа, поки на прохання Ієшуа його не звільняє Майстер від страшної самотності.
І вже разом Пилат і Га-Ноцрі підуть дорогою вічності, зрадник і простивший.
