Моє ім’я найпоширеніше у російського народу і дуже часто зустрічається в казках. Я – Іван. Мама лагідно називає Ванюшей, а однокласники – Ваня. Зовсім нещодавно мені виповнилося 12 років. Як кажуть дорослі, настав перехідний вік. Однак я зовсім не помічаю особливих змін у своїй поведінці.
Мені дуже подобається навчатися в школі. Найулюбленішим і цікавим предметом є українська мова та література. Захоплення книгами у мене почалося з самого раннього дитинства. Спочатку мені часто читала мама казки на ніч перед сном, потім дідусь розповідав мені цікаві моменти з творів і потихеньку навчав читати. У 1 класі на превеликий подив моєї вчительки я знав практично всі казки і міг переказати будь-яку з них. Я з величезним задоволенням відвідую нашу бібліотеку, де завжди вибираю книги по душі. У мене є близький друг Петро, який також цікавиться літературою. Ми часто з ним обговорюємо прочитане твір.
Крім захоплення книгами, я дуже люблю допомагати своїм рідним, особливо сестричці Маші у приготуванні домашнього завдання. Після школи я намагаюся, і відпочити, і в теж час, прибираюсь будинку. І завжди намагаюся підтримувати порядок особливо в своїй кімнаті. У нашій родині всі люблять тварин, і тому у нас є маленький папужка Кітті і кіт Тайсон, який живе з нами вже 7 років. Наші вихованці дружать один з одним, а ми все намагаємося за ними стежити і піклуватися. Я щоранку насипаю зерно і наливаю свіжої води в клітку до папуги, а Маша взяла на себе турботу про Тайсона. Крім цих занять я відвідую гурток з інформаційних технологій, де навчаюся складати різні комп’ютерні програми.
Для того, щоб зміцнити своє здоров’я, у вихідні дні з батьками відвідую басейн і тренажерний зал. Це допомагає мені менше хворіти і бути більш витривалим при виконанні фізичних вправ на уроці фізкультури. У мене небагато друзів, але ті хлопці, з якими я дружу дуже вірні і надійні. На них можна покластися в будь-якій ситуації, а це дуже важливо в нашому житті. У колі своїх однокласників намагаюся сильно не виділятися і не бути зарозумілим, намагаюся вирішувати всі суперечки мирним шляхом. Сподіваюся, що моя порядність і скромність допоможуть мені в подальшому житті.
Твір Розповідь про себе від імені дівчинки
Коли мене просять розповісти про себе, я завжди починаю з малого: Мене звуть Аліса Царьова. Але всі звуть мене просто Лис. Вперше так назвала мене мама. Вона не знала, як скоротити моє ім’я, а по телевізору якраз йшла передача про лисиць. З часом це прізвисько прижилося, а я не стала його міняти. Аж надто мені подобається, коли мене порівнюють з лисицею.
До того ж, я дійсно на неї схожа. Середньої довжини вогненно-руде волосся, які каскадом спадає на плечі. Зазвичай вони в’ються дрібними кучериками, лише зрідка я випрямляю їх праскою. Розкосі зелені очі в обрамленні недовгих вій, завжди палають якимось кумедним вогником. Загострені риси обличчя з невеликим чолом і носиком. Шкода, тільки веснянок у мене немає. Тоді я з легкістю змогла би бути схожим на лисицю.
Втім, мій характер теж далеко не пішов. Все навколо називають його “вибуховим”, я ж по – скромному кажу “чарівний”. Так, можливо деколи я перегибаю палицю. Мене легко вивести з себе, я часто злюся. Але при цьому я швидко заспокоююся і не тримаю зла на кривдників. Зазвичай в мені цілий океан оптимізму, веселих жартів і поигрываний бровами. Я швидко приживаюсь на новому місці, не боячись змін. Та й взагалі я мало чого боюся. Ще в дитинстві я чітко зрозуміла, що страх – це погано. Краще посміхатися і жартувати. Ні темрява, ні кров, ні висота не викликають у мене запаморочень і криків. Я побоююся хіба що змій. І то не тому, що боюся їх, а тому що кожен раз уявляю, наскільки вони слизькі і противні.
Я хитра, добре вмію брехати. Але намагаюся цього робити. І не тому, що боюся, що мене спіймають. Я просто не бачу сенсу у брехні.
Я завжди кажу те, що думаю. Рідко можна застати мене за лицемірством і цинізмом. Я не люблю ці якості в інших людях і викорінюю в собі.
У мене є певна жорсткість, незважаючи на мій зовнішній вигляд. Я не люблю егоцентричних і нудних людей, перші змушують мене дратуватися, а другі позіхати. Зазвичай у друзів я вибираю яскравих і креативних людей, з якими можна добре повеселитися і посперечатися. А сперечатися я люблю. Не просто лаятися, а саме розігрувати людини на бажання. Так вже виходить, що в більшості випадків я виграю. І мені це шалено подобається.
Але незважаючи на всю цю мішуру, яку я окутываю свій образ, я рідко підпускають людей близько до себе. Тому що як не крути, головна якість в людині після почуття гумору – відданість. А таких людей, в нашому світі, зустріти на дорозі не вийде.
5 клас. 2, 3, 4, 6, 7 клас
