Я народилася в мирний час, коли після війни вже минуло кілька десятків років. Серед моїх рідних немає того, хто б безпосередньо брав участь у боях з фашистами. Мої предки не були на фронті, вони трудилися в тилу. В тилу так само було нелегко, тому що все йшло на фронт. Все робилося для Перемоги, тому наша країна виграла цей бій проти фашистської Німеччини.
Я люблю читати військові книги, дивитися фільми про війну. Тому я думаю, що я знаю про війну досить багато. Фашисти напали на нашу країну без оголошення війни, вони розраховували застати нас зненацька, і швидко розбити. Але радянські люди всі, як один, встали на захист своїх рубежів. І на фронті, і в тилу, всім було однаково важко, але люди не згиналися, вони йшли в бій і перемагали.
З усіх військових фільмів мені найбільше подобається «А зорі тут тихі…». У цьому фільмі взагалі воюють дівчата – зенітниці. У цьому фільмі показують, як п’ять дівчат зі своїм командиром воювали з загоном німців, що перевершують їх за чисельністю, і все – таки перемогли. П’ять дівчат загинули, але вони не відступили, трималися з усіх сил, і не дали пройти фашистам. І таких героїв було багато, воювали люди похилого віку і діти, і спільними зусиллями вони перемогли.
І так вся наша країна захищала кордони своєї Батьківщини, билися за кожен клаптик землі, і перемагали. Наша армія і наш народ, понесли величезні втрати, загинуло більше двадцяти мільйонів чоловік, німці руйнували й палили міста і села. По-звірячому вбивали і катували людей похилого віку, жінок і дітей, але все одно ми перемогли.
В блокаді майже дев’ятсот днів було місто Ленінград, жителі були відрізані від країни. Городяни вмирали від голоду і холоду, вони піддавалися постійним бомбардувань і обстрілів. Потім стала діяти Дорога Життя, за якою у Ленінград везли все необхідне для життя. Для ленінградців це був найважчий період часу.
Чотири роки тривала кровопролитна війна, і Німеччина була розгромлена. Я пишаюся тим, що живу в такій великій країні, непереможною і незалежною. Громадяни нашої країни шанують і бережуть пам’ять про тих днях війни. Я радий, що ми живемо в мирній країні, і вдячний всім героям, які ціною свого життя відвоювали нам наше щасливе майбутнє.
Твір на тему: Що я знаю про війну?
Війна – це завжди біль втрат, розруха і жах. Такою була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. Скільки горя принесла вона нашій Батьківщині.
Я знаю про цю жахливу трагедію багато. І не тільки з шкільних підручників, книг і фільмів. Я знаю з розповідей моїх батьків, бабусь і дідусів. Ці розповіді передаються в нашій родині від покоління до покоління.
Один мій прадід геройськи загинув. Інший мій прадід був поранений і повернувся додому без руки. Він нагороджений багатьма бойовими орденами і медалями. Ці нагороди, як символ мужності, знаходяться на самому почесному місці в нашому домі. Мама моєї бабусі в роки окупації врятувала пораненого російського солдата, не боячись того, що за це може поплатитися життям. А їй в ті роки було лише 12 років.
Наші воїни безстрашно билися на фронтах, а мирні жителі самовіддано працювали в тилу, не досипаючи ночей, не доїдаючи, стійко переносячи холод, трудилися на полях і заводах, вносячи свій внесок у Перемогу. А як героїчно боролося підпілля!
Часто задаю собі питання: «Що керувало вчинками цих людей?». Знаю точно – любов до Батьківщини. Адже тому і називається війна Вітчизняною, що наші предки боролись за свою Вітчизну і перемогли.
Чотири роки тривала ця війна. Немає родини, яку б обійшла ця трагедія. Багато хто не дочекалися своїх рідних і близьких. Але наші люди вистояли, пережили всі тяготи і позбавлення і з честю дійшли до Перемоги, бо вірили в краще майбутнє.
Звірств фашистів немає рівних в історії людства. Скільки мирних людей було розстріляно, повішено, знищено в концтаборах. А адже серед них були діти. Цьому немає виправдання, і ми не маємо права забути ті страшні роки.
Збираючись за круглим сімейним столом у День Перемоги, ми гортаємо старі альбоми, згадуємо подвиги наших рідних в роки війни. Ми вдячні їм за те, що вони зробили в ім’я нашого майбутнього.
Зараз над нами мирне небо. Страшно навіть подумати, що може бути інакше. Нехай ніде і ніколи не буде війни! Хай завжди буде мир!
