Твір на тему: Що я знаю про війну?
Війна – це завжди біль втрат, розруха і жах. Такою була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. Скільки горя принесла вона нашій Батьківщині.
Я знаю про цю жахливу трагедію багато. І не тільки з шкільних підручників, книг і фільмів. Я знаю з розповідей моїх батьків, бабусь і дідусів. Ці розповіді передаються в нашій родині від покоління до покоління.
Один мій прадід геройськи загинув. Інший мій прадід був поранений і повернувся додому без руки. Він нагороджений багатьма бойовими орденами і медалями. Ці нагороди, як символ мужності, знаходяться на самому почесному місці в нашому домі. Мама моєї бабусі в роки окупації врятувала пораненого російського солдата, не боячись того, що за це може поплатитися життям. А їй в ті роки було лише 12 років.
Наші воїни безстрашно билися на фронтах, а мирні жителі самовіддано працювали в тилу, не досипаючи ночей, не доїдаючи, стійко переносячи холод, трудилися на полях і заводах, вносячи свій внесок у Перемогу. А як героїчно боролося підпілля!
Часто задаю собі питання: «Що керувало вчинками цих людей?». Знаю точно – любов до Батьківщини. Адже тому і називається війна Вітчизняною, що наші предки боролись за свою Вітчизну і перемогли.
Чотири роки тривала ця війна. Немає родини, яку б обійшла ця трагедія. Багато хто не дочекалися своїх рідних і близьких. Але наші люди вистояли, пережили всі тяготи і позбавлення і з честю дійшли до Перемоги, бо вірили в краще майбутнє.
Звірств фашистів немає рівних в історії людства. Скільки мирних людей було розстріляно, повішено, знищено в концтаборах. А адже серед них були діти. Цьому немає виправдання, і ми не маємо права забути ті страшні роки.
Збираючись за круглим сімейним столом у День Перемоги, ми гортаємо старі альбоми, згадуємо подвиги наших рідних в роки війни. Ми вдячні їм за те, що вони зробили в ім’я нашого майбутнього.
Зараз над нами мирне небо. Страшно навіть подумати, що може бути інакше. Нехай ніде і ніколи не буде війни! Хай завжди буде мир!
