Твір Тема Батьківщини в ліриці Єсеніна (у творчості, віршах, творах)

Тема любові до Батьківщини проходить через усю творчість Єсеніна. Він народився в Рязанської губернії, в селі Костянтинове. У молодості, коли світ сприймається крізь рожеві окуляри, поет пише, що йому не треба ніякого раю, немає нічого кращого рідного краю. З якою любов’ю написані слова « країна березового ситцю». Так може писати тільки людина, закохана у свою батьківщину, її природу. Поет «золотий бревенчатой хати», яким він сам себе величає.

Ось Єсенін пише про любов до своєї лагідної батьківщині, і сам дивується, за що він її так любить. Ех, не треба було йому їхати в столицю! Відняли у нього любов до рідних просторах, лісах і полях. Треба було залишатися в рідних місцях. Може і живий лишився.

Ну, хто ще так може описати осінню березовий гай? Вона в поета золота. Хіба, що Пушкін може посперечатися зі своїм «… в багрец и золото одягнені ліси…» Берізки у нього зовсім як дівчата. Сонні, з розпатланим шовковистим косами, зеленими сережками. Ранкова роса на листі дерев і траві – як розсипи срібла.

Береза для Єсеніна символ Росії. Вона у нього і в «білій спідничці», поет подумки обіймає її тонкий гнучкий стан, як ніби обіймає дівчину з золотистими косами, одягнену в простій полотняний селянський сарафан.

Ось і відлітаючий клин сумних журавлів в осінньому небі. Вони покидають насиджені місця, відлітають на зимівлю в теплі краї «… не шкодують більше ні про що…» У нього поле – малинове, синь небесна падає в річку.

Є в його ліриці не тільки захоплені, але і сумні рядки. Російське село того часу – напівзруйновані селянські будинки, деякі села взагалі занедбані, низькі околиці, марніючи дерева. Він так і пише «…край ти мій, пустир..» Нескошенные поля, ліс та убогий монастир. Але все-одно цей пейзаж ближче Єсеніну, ніж столиця. Але місто настає, настане індустріалізація.

Дивіться також:  Твір на тему Усна народна творчість

Поет вказує Росії на те, що вона «… волочиться сохою по полях…», йому боляче бачити зубожіння народу. Він повірив більшовикам. Він впевнений, що вони зроблять країну сільськогосподарської республікою, яка буде годувати і напувати весь світ молоком. Але це так і залишилось у мріях. Зараз розвалюється те, що ще не розвалили.

Ставши дорослим Єсенін сприймає Росію по-іншому. Він не ідеалізує село. Він бачить спорожнілі села, занедбані поля, згнилі погости, хати-розвалюхи. У країні йде громадянська війна. Брат пішов на брата, син на батька. А зараз і війни немає, а в деяких місцях пейзажі майже такі ж.

Через вісім років він повернувся на батьківщину. І відчуває себе чужим, іноземцем серед односельців. Нічого не розуміє. Виросло молоде покоління, яке не читає його вірші, а Дем’яна Бідного. Він з гіркотою констатує, що його поезія нікому не потрібна, і сам він тут нікому не потрібен.