Тюркізми в українській мові: поняття, історія виникнення, звучання і приклади

Ще до появи писемності, з найдавніших часів, завдяки економічним, політичним, просвітницьким та побутовим мовним контактам в російську мову входили запозичені слова. Запозичатися можуть як слова цілком, так і основи, і окремі морфеми.

Запозичення

Немає ні однієї мови на землі, в якому словниковий склад обмежувався б тільки своїми споконвічними словами. Відсоток “не своїх” слів у різні історичні періоди буває різним мовами. Тюркізми, як і будь-які інші запозичення, переходили в мову з різною інтенсивністю, вплив на цей процес впливають як власне лінгвістичні, так і екстралінгвістичні фактори. До останніх належать політичні, культурні, технологічні, економічні і побутові.

За даними, зібраними на основі різноманітних критеріїв, в сучасній російській мові міститься від 10 до 35 % запозиченої лексики. Всю таку лексику можна розділити на дві великі групи:

1. Слов’янські (родинні) запозичення.
2. Неслов’янські (іншомовні) запозичення.

Слова-тюркізми відносяться до другої групи. Запозичення можуть входити в активний або пасивний словниковий склад мови. Часом слово з іншої мови може витісняти з основного словникового фонду споконвічне слово. Наприклад, взяте з татарського слово «кінь», яке витіснило слово «кінь», що стало в російській літературній мові експресивно забарвленим.

У випадках, коли слово позначає нову реалію і не має аналогів в приймаючій мовою, доля запозичення безпосередньо пов’язана з долею позначуваного предмета або явища. Колись надзвичайно затребуване слово тюркського походження “опанча” сьогодні є историзмом. Перехід з активного лексичного запасу в пасивний є цілком природним і закономірним і обумовлюється історичним розвитком суспільства і мови.

Переходячи з мови-джерела запозичення можуть як пройти асиміляцію (різного характеру), так і залишитися в положенні экзотизмов (національних назв) і варваризмов (найменш освоєний вид запозичень).

Тематичні групи, в які входять запозичення, вельми різноманітні, але все ж таки простежується певна тенденція, наприклад, греко-латинськими запозиченнями багата політична і філософська термінологія, а переходи з німецького поповнили адміністративну, технічну та військову сферу. Тюркізми в українській мові також мають певну тематичну спільність, властиву більшості запозичень. В більшості своїй такі слова позначають поняття, пов’язані побуті. Це можна вважати їх семантичної відмінною рисою.

Тюркізми в українській мові

Тюркизмами прийнято вважати не тільки ті слова, які були запозичені безпосередньо з тюркських мов, але і ті, які прийшли в російську мову опосередковано через них. Тобто, слово спочатку перейшло у тюркський з того чи іншого мови-джерела, а потім було запозичене російською мовою. Або ж, навпаки, будь-яку мову запозичив слово тюркського походження, а потім воно перейшло в російську. Таким чином, так прийнято називати всі слова, що мають тюркське походження, незважаючи на мову-джерело. Основна частина тюркізмів в російську мову перейшла XVI-XVII століттях.

Для зручності вивчення і систематизації часто роблять класифікацію запозиченої лексики. В основу поділу на групи можуть лягати різноманітні ознаки. Для лексики одним з найбільш зручних підстав класифікації є тематична отнесенность. Прикладом такого розподілу тюркізмів може служити наступна класифікація:

• Слова, які називають одяг і її частини, взуття та головні убори: каптурок, капторга (пряжка), каракуль, каблук.
• Слова, які називають представників тваринного світу: капкара (гієна), каракурт.
• Слова, пов’язані з рослинним світом: черевички (представники родини жовтецевих), карандашник (дрібна осикова або березова поросль).
• Слова, що відносяться до сільськогосподарського праці: каракулю (вила з загнутими кінцями).
• Найменування людини за його ремесла, заняття або соціально-суспільному становищу: караульщик (сторож), кулак (селянин-власник).
• Найменування, дають експресивну характеристику людини, в тому числі лайки: баскак (сміливий чоловік).
• Слова, які називають будови та їх частини (вежа, караулка).
• Слова, що позначають частини тіла (голова, кукса).
• Слова, які називають предмети побуту: каптар (ваги).
• Етноніми (башкирів, карачаевец).
• Антропонимы (Підборів).
• Топоніми (Караганда).
• Гідроніми (о. Каракуль).
• Інші слова розрізненого значення: култук (рукав річки, затока, яр).

Фонетичні особливості

Існує кілька фонетичних прикмет, за якими можна впізнати тюркізми в українській мові. Одна з них – сингармонизм голосних, тобто повторення одного і того ж гласного звуку в слові. Такими прикладами тюркізмів у російській мові можуть служити слова алмаз, тарган, чавун, черевик, скриня і т. д. Іншою ознакою тюркських запозичень є наявність –ча і –лик на кінці слова: каланча, сарана, парча, ярлик, башлик, шашлик. Часто кінцеве –ча зустрічається в географічних назвах.

Науковий підхід

Історія наукового дослідження тюркізмів у російській мові бере свій початок ще в XVIII столітті. Перше збережене зіставне дослідження датується 1769 роком. Журнал «Поденьшина» в цьому ж році опублікував ряд російських слів, що мають подібність зі словами деяких східних мов. У цьому списку були як вдалі приклади тюркізмів у російській мові (бірюк, кінь, очерет, скриня), так і ті російські слова, що просто співзвучні з тюркськими (скажімо, рос. «щі» і тюркск. «ашчи», що означає «кухар»).

У XIX столітті був проведений ряд досліджень, присвячених питанням впливу різних мов на українську, в тому числі тюркських. Але на жаль, розгляду піддавався досить обмежений мовний матеріал.

Вийшов у 1927 році «Етимологічний словник східних слів в європейських мовах» також не привніс в дослідження питання значного вкладу.

Великий внесок у вивчення тюркізмів був зроблений під час наукової полеміки Ф. Е. Корша та П. М. Мелиоранского з питання тюркських запозичень в тексті “Слова о полку Ігоревім”.

У 1958 р. була опублікована робота М. К. Дмитрієва «Про тюркських елементах російського словника». Це дуже грунтовне і вдале дослідження, в якому автор пропонує кілька глосаріїв, спираючись на ступінь достовірності наукових даних. Так, він виділяє класи тюркізмів:

• походження яких підтверджено достатньою кількістю фактів;
• ті, які вимагають додаткової доказової бази;
• ті, чиє походження вважається тюркським лише в порядку гіпотези.

Можна сказати, що тюркізми в сучасній російській мові ще чекають свого дослідника, який створить всеосяжне монографічний опис запозиченої з східних мов лексики. Слід зазначити, що відсутність точних висновків у питанні тюркських запозичень пояснюється слабкою вивченістю діалектної лексики тюркських мов. У подібних дослідженнях особливо важливо спиратися не тільки на дані словників, які фіксують лише літературна мова, але й на діалекти, так як в них знаходить відображення генетичний зв’язок мов. Саме тому успіх подальших досліджень тюркської лексики у складі російської безпосередньо залежить від розвитку діалектології тюркських мов.

Досвід лексикографічного опису

В 1976 році в Алма-Аті було видано «Словник тюркізмів у російській мові» за авторством Е. Н. Шиповой. Книга налічує близько 400 сторінок, на яких представлено 2000 лексем. Незважаючи на те, що словник складений за підсумками системного дослідження тюркізмів російської мови, він неодноразово піддавався критиці. Лінгвісти відзначають, що в ньому наявні етимології, що відносяться до сумнівних та недоведеним. Також ряд слів забезпечений хибної етимології, хоч такі випадки й рідкісні.

Ще одним істотним недоліком словника є те, що абсолютна більшість представлених у ньому слів (близько 80%) належить до розряду малоупотребительной лексики. Це застарілі, регіональні або вузькоспеціалізовані слова, включаючи ремісничу термінологію.

Спірне походження

Не можна точно сказати, скільки тюркізмів у російській мові, так як з приводу багатьох слів, думки мовознавців розходяться. Наприклад, Н. А. Баскаков приписує словами «шишка», «гоголь», «пиріг» і «баламут» тюркське походження, з чим категорично не згодні деякі інші вчені.

Найчастіше при історичної реконструкції та етимологічних дослідженнях виникають спірні чи неоднозначні результати. Наприклад, якщо ми захочемо вияснити, чи є слово «вогнище» тюркизмом, то при зверненні до словників виявимо неоднозначну оцінку походження слова. Так, у словнику в. І. Даля у цього слова є позначка «татарск.?», це свідчить про те, що укладач словника не був упевнений в походженні слова і дає його як припущення. В етимологічному словнику Фасмера слово дано з позначкою «заимств. з тюрк.». Дмитрієв припускає, що слово «вогнище» росіяни запозичили у турків. В інших словниках в якості мови-джерела розглядаються киргизька, узбецький, телеутский, алтайський, сагайский і деякі інші. Таким чином, на питання, чи є слово вогнище тюркизмом, більшість авторитетних джерел відповідає позитивно, однак неможливо точно вказати мову-джерело. Що повертає нас до спірності етимологічних досліджень.

Але є випадки, коли слова, які абсолютно точно не є тюркизмами, видаються за такі. Частотны етимологічні помилки у відношенні цілого ряду лексем: лагуна, вол, кисет, баламут, гашиш, клянчити, барбарис, ківш, багно, гурт, ковбаса, бардак, коліки, бергамот, калач, кольчуга, бирка, кайф, лобода, карась, лимон, намисто, балію, вишня, каторга, маяк, хутро, факір, осика і мн. ін Деякі вчені наполягають на тому, що слово «ураган» також не тюркського походження. Але існує й діаметрально протилежна думка щодо цього слова.

Ситуація ускладнюється ще і тим, що існує кілька класифікацій тюркських мов, вони розходяться не тільки у питаннях проведення кордонів між тими або іншими мовами всередині алтайської макросім’ї, але і в приналежності деяких мов до даної сім’ї.

До Золотої Орди

Перехід слів з однієї мови в інший перебуває у тісному причинно-наслідковому зв’язку з лингвосоциальными умовами, властивими тому чи іншому історичному періоду.

Абсолютно логічно, що значна частина тюркізмів перейшла в нашу мову в час татаро-монгольської навали, але це не означає, що до нього мовні контакти були відсутні. І хоч кількість переходів невелика, вони все ж існують. Серед збережених в російській мові тюркізмів, запозичених в домонгольський період, можна назвати такі слова як шатро, перли, кінь, ватага, боярин, ковчег, кумир, чертог, орда, богатир, капище, сан, кумис, бісер. У відношенні деяких з цих слів, думки мовознавців розходяться. Так, слово «собака» деякі вчені вважають іранським, а деякі – тюркською. Ряду слів приписується булгарське походження.

Період татаро-монгольської навали

В епоху Золотої Орди у російську мову ввійшло безліч слів, що відносяться до різних сфер людської діяльності. Серед них виділяються не тільки побутові найменування, але і слова, які обслуговують економічну, державну і військову сфери. Серед запозичень, що належать до побуті, можна в свою чергу виділити ряд тематичних лексичних груп:

• будівництво (цегла, халупа, жерсть);
• продукти і напої (брага, ревінь, буза, кавун);
• прикраси (сережки, смарагд, алмаз);
• одяг та взуття (сарафан, фата, черевик, панчіх, ковпак, кафтан);
• тканину (бязь, атлас, тасьма, міткаль);
• предмети побуту (скриня, баддя, склянку);
• природні явища (буря, туман) і т. п.

Починаючи з XVI століття

Наступний пік поповнення словника тюркізмів у російській мові припадає на XVI–XVII століття. Це обумовлено поширенням впливу культури Османської імперії. Його можна відстежити аж до XVIII століття, так як навіть в петровську епоху відбувалися запозичення з тюркських мов (наприклад: фарфор, башка, олівець, вада).

Крім того, після завоювання Сибіру відбувається ще один виток запозичень. Це відноситься більшою мірою до топонімам (Алтай, Єнісей) і місцевим реаліям (бурундук).

Також прикладами тюркізмів, які вчинили перехід в зазначений період, є слова бовдур, ханжа, мазут, горище, артіль, бугор, товмач, комору, кістень, кожух, баштан, каблук, таз, гніт, праска, табун, шаровари, гармидер і багато інших.

Деколи визначити час переходу слова неможливо навіть приблизно. До таких запозичень слід віднести, наприклад, слово “бабай”.

Деякі приклади

Щодо ряду слів в лінгвістичній середовищі було досягнуто відносне згоду. Їх тюркське походження є загальноприйнятим. До таких слів належать, наприклад:

• аршин;
• бакалія;
• бовдур;
• башлик (капюшон);
• вежа;
• беркут;
• буран;
• повсть;
• диван;
• єралаш;
• віслюк;
• кадик;
• облямівка;
• карапуз;
• кишеня;
• сагайдак;
• кулак;
• кукса;
• кумач;
• гармидер;
• пасок;
• люля-кебаб;
• мурза (княжий син);
• софа;
• тасьма;
• кожух;
• тюбетейка;
• тюк;
• тютюн (тютюн);
• упир;
• ура;
• халат;
• хурма;
• чумичка (ополоник) та ін.

Також багато антропонимы мають тюркське походження. Така етимологія притаманна такими прізвищами: Акчурін, Баскак, Баскаков, Баш, Башкін, Башкірцев, Черевик, Башмаков, Караєв, Карамазов, Карамзін, Карамишев, Караул, Караулів, Карачеев, Кожан, Кожевников, Кулаков, Тургенєв, Ушаков та ін

Серед топонімів також чимало тюркізмів: Башбаши, Башево, Капка, Карабаш, Карабекаул, Карабуляк, Карадаг, Каракуль, Каракум, Каратау, Кара-Тюбе, Карачаєвськ, Култук, Култуки і мн. ін.

Деякі гідроніми походять з тюркських мов: Басбулак, Бастау, Башевка, Кара-Богаз-гол, Карадарья, Караталу, Кара-чекрак, Мертвий Култук та інші.