Подаючий надії протеже
У 1775 р. Безбородька А. А. викликав до себе в Петербург племінників – Аполлона і Віктора Кочубеїв. Це запрошення зумовило їх подальшу долю. Один із сучасників згадував, що у Віктора дядько помітив незвичайний розум, сметливость і прекрасну пам’ять. Ті якості, які, на думку бездітного Безбородька, були необхідні для його наступника на дипломатичному поприщі.
З цього часу дядько нічого не шкодував для освіти племінника. Віктор навчався в приватному пансіоні, а у вісім років його записали капралом у гвардію. Пізніше Безбородька, який фактично керував російською зовнішньою політикою, визначив племінника в швейцарську місію, де того належало вивчати право і мови.
Далі була служба в Преображенському полку, навчання в Уппсальського університету (Швеція), перші чини і честь супроводжувати імператрицю Катерину в її подорожі до Криму.
