Протягом всієї історії людства для зміцнення державної влади, крім військової сили, потрібні духовні узи (скріплення), що об’єднують народ в єдине ціле і створюють ідеологічну передумову для управління ним. Саме з цією метою і була проведена в 980 році князем Володимиром язичницька реформа, в рамках якої він заснував вищий пантеон богів, над ним безроздільно панував Перун. Це повинно було нагадувати людям картину реального світу і надавати князівської влади належну сакральність.
Непопулярні нововведення
Незважаючи на те що язичницька реформа була здійснена в рамках релігії, яка панувала на Русі вже кілька століть і стала невід’ємною частиною суспільного життя, вона не зустріла всенародної підтримки, а в окремих випадках викликала відкритий протест. Причина, на думку істориків, полягає в тому, що, переслідуючи інтереси вищого стану, князь зруйнував загальний стрій міфологічних уявлень народу, самовільно підносячи одних богів і ниспровергнув інших. Таким чином, встановлений ним культ був узкогрупповым і не відповідала духовним запитам всього народу.
Божества, статус яких був піднятий язичницькою реформою, склали так званий Пантеон князя Володимира. Зрозуміло, це сучасний термін, у ті ж давні часи їх просто виділили із загальної маси богів і спробували зробити об’єктом особливого поклоніння. Відразу ж знайшлися не в міру завзяті виконавці князівської волі, які, незважаючи на загальний гомін, почали викидати з капищ ідоли опальних богів і на їх місце встановлювати нові.
Скинуті боги
Саме це відбулося в Новгороді, де в рік язичницької реформи правил якийсь воєвода по імені Добриня. Він, нітрохи не бентежачись, видворив із стародавнього капища ідоли місцевих богів − Рода і Ящера, а замість них поставив кам’яного Перуна. Коли ж охальник зазіхнув на Велеса – вельми яке вшановувалося новгородцями, але відкинутого князем Володимиром, що оточувала юрба, що наїжилася рогатинами.
Це відразу остудив його запал, і з тих пір обидва божества мирно співіснували, поки в 988 році, у зв’язку з хрещенням Русі, урядова ідеологія знову не зазнала змін. Їх негайно обох оголосили пережитками минулого і втопили в Волхові під тяжке мовчання натовпу, що зібрався. Чи міг тоді уявити полуграмотный Добриня, скільки ще буде на Русі вознесенних до небес і скинутих богів і скільки «єдино вірних» навчань опиняться на повірку утопічними бреднями?.. Втім, не будемо відволікатися.
Небезпечний прецедент
Здійснена князем Володимиром язичницька реформа рік від року набирала чинності, поки не захлинулася під натиском нової державної ідеології, в ролі якої виступило християнство. Тим не менш вона мала для держави вельми відчутні культурно-історичні наслідки.
Перш за все, реформа змінила уявлення росіян про міфологічній картині оточував їх світу. Зі зміною ієрархії богів багато в чому змістилися смислові акценти щодо персонифицируемых ними природних сил. Крім того, важливо відзначити, що язичницька реформа князя Володимира стала першим у вітчизняній історії досвідом насильницького втручання в свідомість народу і його віру. Культ і міфологія стали інструментами ідеологічних маніпуляцій. Тим самим був створений вкрай небезпечний прецедент, який в наступні століття отримав широкий розвиток.
На шляху до єдинобожжя
Важливо врахувати і той факт, що оголошена князем Володимиром язичницька реформа багато в чому звузила пантеон богів і тим підготувала народ до переходу від політеїзму до монотеїзму, тобто єдинобожжя, який лежить в основі всіх головних світових релігій. Подібно до того як в християнстві сонм Небесних Сил групується навколо єдиного Творця і Володаря всесвіту, так і в запропонованому ним варіанті язичництва весь пантеон богів був оточенням центральної фігури верховного божества – могутнього і всесильного Перуна.
Разючий бог
Чи слід дивуватися тому, що на таку відповідальну роль Великий князь обрав саме цього бога. Незважаючи на те, що раніше Перун нічим особливо не виділявся серед інших міфічних персонажів і не міг похвалитися популярністю в народі, його кандидатура як не можна краще підходила на роль верховного божества і покровителя князя, а заодно і його дружини.
Перш за все, на користь Перуна говорило його ім’я перекладається зі старослов’янської як «разючий» або «б’є». Воно повною мірою відображало завдання, що стояли перед князем і його воїнами – нещадно разити ворогів держави. Крім того, Перун вважався богом-громовержцем – владикою і володарем блискавок, що також дуже імпонувало амбітному князю. Але головним, ймовірно, було бажання утвердити свою волю всупереч думці черні і зайвий раз довести, що за його рішенням підносяться і падають не тільки земні владики, але і божества, наділені вищими силами.
Кумир із золотими вусами
Проголосивши Перуна своїм покровителем і повелителем всіх інших богів, князь Володимир встановив вимоги, яким повинні були відповідати зображали його ідоли. Так, голови, встановлені на кам’яних туловищах, він наказав відливати зі срібла і прикрашати золотими вусами (щодо бороди вказівок не було). Однак, через дорожнечу такого проекту, повністю реалізувати його вдалося тільки в Києві, але й там, за свідченням літопису, бовдур з срібною головою був утоплений в Дніпрі з нагоди прийняття народом християнства.
Віджила свій вік релігія
У середині 80-х років X століття політична обстановка, в якій розвивалося Давньоруська держава, значно змінилася, і перед князем Володимиром у всій повноті постало питання про пошук нової ідеологічної бази, здатної стати тим духовним стрижнем, навколо якого об’єднаються всі підвладні йому землі. Колишня офіційна релігія більше не відповідала нагальним вимогам і була приречена на забуття. Разом з нею сходили нанівець і всі плоди проведеної зовсім недавно язичницької реформи.
Причин відмови від багатобожжя було кілька, і головна з них полягала в тому, що воно перешкоджало інтеграції Давньої Русі співтовариство більш розвинених держав, давно вже встали на фундамент монотеїзму, хоча і в різних його формах. Колишня віра заважала налагоджувати торгове і військове співробітництво з західноєвропейськими країнами, правителі яких сприймали язичників як скопище варварських племен, що застрягли в своєму розвитку і не здібних до освіти. Потрібні рішучі заходи, і вони були прийняті.
Післямова
Слід віддати належне князю Володимиру – недарма він увійшов в історію з титулом Великий. Ще недавно здійснивши язичницьку реформу і силою зброї піднявши непопулярного в народі Перуна, він не вважав принизливим визнати це своєю помилкою і приступити до її виправлення. У славнозвісній «Повісті временних літ» розповідається про те, як у 987 році Великий князь, вирішивши покінчити з язичництвом, відправив своїх послів у країни, де сповідалися основні світові релігії – іслам, іудаїзм, а також християнство в його латинською та грецькою варіанті. І лише після їх повернення та звіту про все побачене, він зробив вибір на користь візантійського православ’я, став у 988 році офіційною державною релігією Київської Русі. Це рішення князя визначило весь подальший шлях історичного розвитку країни і лягло в основу його духовності.
