Габитология — це криміналістичне вчення про зовнішньому вигляді людини. Судова габитология

Наука антропометрія – вимірювання фізичних параметрів людини, дала початок новому вченню – габитологии. Це ідентифікація людини за зовнішніми ознаками, допомагає криміналістам і поліцейським у пошуку та впізнання злочинців.

Основи габитологии

У більш вузькому розумінні, габитология являє собою вивчення особливих технік класифікації зовнішніх параметрів людини, особливостей проведення криміналістичної портретної експертизи. Ефективність цього вчення обґрунтовується трьома якостями зовнішнього вигляду:

  • Неповторність, тобто кожна людина неповторна та індивідуальна. Навіть якщо аналізувати окремо риси обличчя, набереться більше 100 характеристик, що описують їх особливості.
  • Незмінність, а вірніше, відносна стійкість, адже конституція людини і його зовнішність базується на кістково-хрящової тканини, яка з 25 років не змінює своєї структури. Такі риси, як форма скул, вираженість надбрівних дуг, висота лоба і т. д. залишаються незмінними в дорослому віці. Незважаючи на старіння і деформацію шкіри і м’яких тканин, за скелета і черепа проводитися точна ідентифікація особи.
  • Можливість відображення на носіях та в пам’яті свідків.

Сукупність інформації про зовнішність людини використовують для рішення наступних завдань:

  • Розшук невідомих злочинців, що зникли з місця злочину.
  • Розшук відомих злочинців, які втекли з в’язниці або переховуються від правоохоронних органів.
  • Розшук людей, зниклих без вісті і впізнання загиблих.

Боротьба з порушниками законів велася з часів виникнення цивілізацій, і різні методи впізнання з’явилися задовго до виникнення сучасних технік габитологии.

Стародавні способи розпізнавання злочинців

Згідно постулатам греко-римського права, злочинців і біглих рабів слід відзначати розпеченим клеймом, яке ставилося на відкриті частини тіла, крім обличчя. У середні століття клеймування в Європі було популярно і було частиною стандартної практики інквізиторів. У Франції аж до 1832 року на правому плечі каторжників випалювали літери «TF» — «travaux forcés», «примусова праця».

На Русі, щоб відрізнити злочинців від законослухняних громадян, вперше використав клеймо Михайло Федорович. В указі 1637 року він наказав випалювати слово «злодій» людям, засудженим за підробку монет. Пізніше застосовувалася практика відсікання вушних раковин, фаланг пальців, відрізання носов, для більш повного визначення ступенів злочину. За першу крадіжку відсікали праве вухо, за другу – ліве, а на третій раз призначалася смертна кара. З часів Петра I, розпечене залізо замінили на спеціальні голки, які виколювали на шкірі букви, а потім затирались порохом.

У 1845 році засланців каторжникам виколювали на руці тавро з літерами «СБ» і «СК» («ссыльнобеглый», «зсильнокаторжанин»), причому за кожний наступний втеча додавалася нова ознака « СБ». Клеймо затиралось вже фарбою індиго або тушшю.

У 1863 році цар Олександр II скасував закон про таврування, вважаючи його варварським: частина незаконно засуджених змушена була носити відмітину ганьби до кінця життя.

Дивіться також:  Статева кістка у чоловіків: як чоловіки втратили її

У XIX столітті, після скасування в Європі нецивілізованих методів розпізнавання злочинців, виникла наука антропометрія, прародителька габитологии.

Система ідентифікації Альфонса Бертільона

Альфон Бертільон був французьким криміналістом, який у 1879 році ввів власну систему антропометричних вимірів людського обличчя і тіла, яка дозволяла швидко і точно встановити особу злочинця. Він встановив, що розміри й форми частин тіла індивідуальні, і складання картотеки з усіма фізичними даними і характеристиками допоможе в пошуку правопорушників. Картотеку доповнювали малюнки і фотографії злочинців. Йому ж належить ідея фотографування заарештованих в профіль і анфас.

Згідно з даними французької поліції, тільки в 1884 році завдяки системі «бертильонажа» було виявлено 242 людини. В основному, картотеки використовувалися для пошуку рецидивістів і злочинців, які втекли з місць ув’язнення. Система стала швидко набирати популярність по всій Європі, Росії та на Заході. У США її почали застосовувати в 1887 році. Даний метод успішно застосовувався криміналістами по всьому світу аж до 1903 року.

Казус «братів» Вест

У 1903 році у виправний заклад міста Ливенуорта, штат Канзас, доставили чорношкірого злочинця на ім’я Уілл Вест. Після проведення вимірювань за системою Бертильона, працівники в’язниці виявили, що його фізичні характеристики і зовнішність сильно збігаються з характеристиками іншого чорношкірого ув’язненого, Вільяма Веста, який відбуває покарання в тій же тюрмі за вбивство, вчинене в 1901 році. Причому поліція не змогла довести будь-якого рідства між цими людьми.

До них була застосована інша, нова для того часу техніка – дактилоскопія, або аналіз малюнка на подушечках пальців. Ця історія стала відома по всій країні і навіть потрапила в Європейські ЗМІ. Багато експерти-криміналісти дійшли висновку, що система Бертільона не завжди ефективна для точного встановлення особи. Методика потребувала доповнення та доопрацювання. З тих пір, габитология – це не єдина техніка, застосовувана для ідентифікації.

Габитология в Росії

Передова система Бертільона стала активно використовуватися розшукової та охоронної поліцією в дореволюційний час. Зокрема, велике поширення одержало словесне опис злочинців і революціонерів. В архівах поліції збереглися тисячі карток з описом людей, учасників більшовицького підпілля. У радянський період криміналісти продовжували вдосконалювати методи встановлення особистості за зовнішніми особливостями та ознаками.

Що означають назву методу? Сам термін «габитология» стався від латинського «habitus — зовнішній вигляд людини, і був введений радянським професором Терзиевым Н.В. у роботі «Криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності».

У 1955 році антрополог Герасимов, на основі робіт Бертильона, розробив нову методику відновлення рис обличчя за черепом. У той же період в СРСР вперше починали використовувати композиційні портрети або фотороботи. У 1984 році Колегія МВС ввела всесоюзні норми і правила по застосуванню розробок криміналістів для встановлення особи злочинців.

Дивіться також:  Цікаві факти про здоровя людини

В кінці 80-х КДБ і МВС СРСР почали проводити дослідження для створення автоматичного розпізнавання правопорушників. Однак відсутність технічної бази і матеріальних ресурсів загальмувало цей процес. В кінці 90-х з поширенням сучасних комп’ютерів, відеокамер, систем спостереження, стало можливе створення загальної бази даних і програми автоматичної ідентифікації.

Класифікація зовнішніх ознак людини

Згідно криміналістичної габитологии, зовнішність людини визначають по власних і супутніх елементів. Під власними елементами розуміють анатомічні особливості та властивості, невід’ємно належать індивіду. До супутнім ознаками відносять елементи, що не належать до статурі, замінні і доповнюють вигляд.

Власні елементи зовнішності

До таких ознак зовнішності відносять общефизические, анатомічні та функціональні елементи.

  • Общефизические елементи включають стать, зріст, вік, будову фігури. Ці зовнішні ознаки так чи інакше відображаються на анатомічних і функціональних атрибути зовнішності, одязі, тому їх ще називають комплексними.
  • До анатомічних елементів відносяться особливості фігури, тип і форма обличчя, розміри частин тіла, особливості волосяного покриву, сліди від травм або татуювань і т. д.
  • Функціональні елементи – це відмітні риси, що виявляються в процесі діяльності. До них належать тембр голосу, міміка, жести, хода, особливі звички, артикуляція.

Супутні елементи зовнішності

До додаткових особливостей зовнішності відносять одяг, талісмани, дрібні натільні речі та аксесуари. Вони поділяються за типом матеріалу, специфіки, частоті використання та методу виготовлення.

Правила опису зовнішності в габитологии

Прийняті норми складання словесного портрета включають строгу послідовність. Опис починається з общефизических ознак, потім слідують анатомічні, функціональні й супутні. Окремо виділяються виражені прикмети. Причому анатомічні особливості розглядаються в положенні спереду і збоку. Словесний портрет повинен бути повним, конкретним і не містити зайві деталі.

Відображення зовнішності людини

Зафіксувати зовнішність людини можливо з допомогою суб’єктивних і об’єктивних відображень. Під суб’єктивними розуміються опису свідків і потерпілих, а також складені фотороботи за їх показаннями. Сприйняття зовнішності однієї людини іншим сильно залежить від емоційного стану, освітлення, віку, зорової пам’яті і т. д. Отже, отримана інформація не завжди може бути повною, достовірною і корисною для розшуку людей.

До об’єктивних способів фіксації вигляду відносять фото і відеозйомку, причому остання відображає і функціональні ознаки зовнішності. У судовій габитологии застосовуються маски і зліпки, а також реконструкція особи за черепом загиблих.

Історія створення фотороботів

Візуалізація злочинців пройшла довгий шлях від найпростіших малюнків до сучасних програм фотороботів. Для створення зображень і подальшого розшуку злочинців в кінці XIX початку XX століття використовували портрети зі слів потерпілих і свідків. Для цього в поліцейських ділянках Європи, США і Росії працювали спеціальні художники.

Дивіться також:  Рух тіла під кутом до горизонту: формули, розрахунок дальності польоту і максимальної висоти зльоту

Проте, якщо злочин стався в людному місці на очах у десятків очевидців, свідчення і опису зовнішності підозрюваного могли сильно різнитися, в залежності від сприйняття свідків. Це створювало велику проблему, адже найчастіше портрети художників виходили неточними і не сприяли розслідуванню.

Під час Другої світової війни, детектив поліції Лос-Анджелеса Х’ю К. Макдональд розробив Identikit – першу систему фотороботів. Він проаналізував понад 500 000 фотографій злочинців, потім скоротив їх до 500 базових типів. Перемалював окремо частині особи на прозорі плівки і отримав набір з 37 носов, 52 підборідь, 102 пари очей, 40 губ, 130 ліній волосся і асортименту брів, борід, вусів, окулярів, зморшок і головних уборів. Тепер ідентифікація зводилася до поєднання між собою різних частин та елементів особи.

У 1961 році детектив Скотланд Ярду вперше використав Identikit для упіймання вбивці Едвіна Буша. Поліцейський запам’ятав фоторобот, складений в ділянці одним із свідків, запам’ятав зовнішність підозрюваного і затримав схожого чоловіка. Очна ставка довела вину Е. Буша.

У 1970 році система Identikit була замінена на Photo-FIT. На відміну від першої версії, де використовувалися лінійні малюнки, Photo-FIT складався з реальних фотографій різних частин обличчя. З розвитком комп’ютерних технологій, з’явилося безліч програм фотороботів.

Сучасні тенденції в розвитку габитологии

Однією з перспективних сучасних розробок є комбінування стандартних методів габитологии з біометрією. Технології дозволяють проводити встановлення особистості людини по малюнку сітківки ока, формою рук, схемою кровоносних судин, голосу, почерку і т. д. Криміналісти все частіше приходять до висновку про необхідність комплексного вивчення людини – не тільки зовнішності, але і біологічних і психічних особливостях. Проводяться експертизи ДНК тести, складаються психологічні портрети злочинців. Фахівці сходяться на думці, що габитология – це не тільки наука про зовнішніх ознаках. Вона дає масу різної інформації для аналізу.

Окремі експерти наполягають на уважному вивченні саме функціональних особливостей людини при ідентифікації особистості, адже часто свідки не можуть згадати деталі фігури, прикмети і тип форми обличчя, але чітко пам’ятають голос, міміку, жести. У XIX столітті лікар-психіатр Ч. Ломброзо намагався знайти закономірність між зовнішніми особливостями та здатністю людини вчинити злочин. При житті його наукові праці були популярні, проте в XX столітті їх стали порівнювати з фашистськими ідеями про «надлюдину». Проте вивчення габитологии на кордоні з психологією є актуальною задачею для вчених.

Таким чином, габитология — це корисний інструмент для вирішення завдань розшуку, ідентифікації і затриманні злочинців.