Стародавні способи розпізнавання злочинців
Згідно постулатам греко-римського права, злочинців і біглих рабів слід відзначати розпеченим клеймом, яке ставилося на відкриті частини тіла, крім обличчя. У середні століття клеймування в Європі було популярно і було частиною стандартної практики інквізиторів. У Франції аж до 1832 року на правому плечі каторжників випалювали літери “TF” – “travaux forcés”, “примусова праця”.
На Русі, щоб відрізнити злочинців від законослухняних громадян, вперше використав клеймо Михайло Федорович. В указі 1637 року він наказав випалювати слово «злодій» людям, засудженим за підробку монет. Пізніше застосовувалася практика відсікання вушних раковин, фаланг пальців, відрізання носов, для більш повного визначення ступенів злочину. За першу крадіжку відсікали праве вухо, за другу – ліве, а на третій раз призначалася смертна кара. З часів Петра I, розпечене залізо замінили на спеціальні голки, які виколювали на шкірі букви, а потім затирались порохом.
У 1845 році засланців каторжникам виколювали на руці тавро з літерами «СБ» і «СК» («ссыльнобеглый», «зсильнокаторжанин»), причому за кожний наступний втеча додавалася нова ознака « СБ». Клеймо затиралось вже фарбою індиго або тушшю.
У 1863 році цар Олександр II скасував закон про таврування, вважаючи його варварським: частина незаконно засуджених змушена була носити відмітину ганьби до кінця життя.
У XIX столітті, після скасування в Європі нецивілізованих методів розпізнавання злочинців, виникла наука антропометрія, прародителька габитологии.
