Розповідь під назвою «Красуня» написаний восени 1940 році великим письменником Буніним. Ця новела відноситься до філософського типу написання. Твір дуже маленьке, письменник помістив його всього на одній сторінці. В оповіданні описується історія життя доброго хлопчаки семи років, якого сильно ненавиділа мачуха. Вона була дуже красивою жінкою, але при цьому підступної і злий. Від нещадної ненависті дитина ховається і таїться в своєму рідному домі. Він став наче видимим для всіх, намагається не потрапляти на очі «красуні». У своєму творі Бунін розповідає про безкарність злих вчинків.
Всі слова в оповіданні просочені великим співчуттям і жалістю до беззахисній дитині. Батько, відчуваючи страх перед новою дружиною, намагається догодити їй у всьому. При цьому він забуває про свого сина і робить вигляд, ніби у нього немає дитини. Автор у цьому творі показує читачеві, як довірливі і безпорадні маленькі діти. Вони повністю залежать від дорослих людей і не можуть рости без турботи і любові своїх близьких.
Для опису відносини мачухи до свого пасинка, письменник застосовує такий епітет, як «зненавиділа спокійно». Красива молода, але при цьому дуже владна жінка з пронизливим поглядом. Вона була невеликого зросту, з гарною фігурою, завжди чудово одягнена. Мачуха ясно, усвідомлює свою перевагу над хлопчиком і при будь-якому зручному випадку нагадує йому про це.
Бунін цими відносинами між рідною матір’ю і пасинком, підкреслює, і зайвий раз вказує на бездушність і непорядність дорослих людей з так званого вищого суспільства. Адже бути егоїстами по відношенню до дитини і не проявляти турботу про нього, суперечить усім законам природи й нашого суспільства. Іван Бунін у своєму творі «Красуня» виразно показав читачеві, що людина, який красивий зовні, не завжди красивий душею і своїми вчинками. Іноді він не просто не гарний зсередини, а ще й дуже жорстокий по відношенню до інших людей.
Повне самотність маленького хлопчака письменник розкриває в останньому абзаці своєї розповіді. У ньому він підбирає особливі слова, з допомогою яких викликає співчуття і жалість до забутого всіма дитині. Наприклад, використовує такі словосполучення: «стоїть в куточку вітальні», «читає книжечку». Чи можна після такого холодного і байдужого ставлення, вважати красиву дівчину «красивою». Автор чітко дає нам зрозуміти, що ні.