Аналіз оповідання Буніна Красуня твір

Розповідь під назвою «Красуня» написаний восени 1940 році великим письменником Буніним. Ця новела відноситься до філософського типу написання. Твір дуже маленьке, письменник помістив його всього на одній сторінці. В оповіданні описується історія життя доброго хлопчаки семи років, якого сильно ненавиділа мачуха. Вона була дуже красивою жінкою, але при цьому підступної і злий. Від нещадної ненависті дитина ховається і таїться в своєму рідному домі. Він став наче видимим для всіх, намагається не потрапляти на очі «красуні». У своєму творі Бунін розповідає про безкарність злих вчинків.

Всі слова в оповіданні просочені великим співчуттям і жалістю до беззахисній дитині. Батько, відчуваючи страх перед новою дружиною, намагається догодити їй у всьому. При цьому він забуває про свого сина і робить вигляд, ніби у нього немає дитини. Автор у цьому творі показує читачеві, як довірливі і безпорадні маленькі діти. Вони повністю залежать від дорослих людей і не можуть рости без турботи і любові своїх близьких.

Для опису відносини мачухи до свого пасинка, письменник застосовує такий епітет, як «зненавиділа спокійно». Красива молода, але при цьому дуже владна жінка з пронизливим поглядом. Вона була невеликого зросту, з гарною фігурою, завжди чудово одягнена. Мачуха ясно, усвідомлює свою перевагу над хлопчиком і при будь-якому зручному випадку нагадує йому про це.

Бунін цими відносинами між рідною матір’ю і пасинком, підкреслює, і зайвий раз вказує на бездушність і непорядність дорослих людей з так званого вищого суспільства. Адже бути егоїстами по відношенню до дитини і не проявляти турботу про нього, суперечить усім законам природи й нашого суспільства. Іван Бунін у своєму творі «Красуня» виразно показав читачеві, що людина, який красивий зовні, не завжди красивий душею і своїми вчинками. Іноді він не просто не гарний зсередини, а ще й дуже жорстокий по відношенню до інших людей.

Дивіться також:  Образ і характеристика Незнайомки в оповіданні Буніна Сонячний удар твір

Повне самотність маленького хлопчака письменник розкриває в останньому абзаці своєї розповіді. У ньому він підбирає особливі слова, з допомогою яких викликає співчуття і жалість до забутого всіма дитині. Наприклад, використовує такі словосполучення: «стоїть в куточку вітальні», «читає книжечку». Чи можна після такого холодного і байдужого ставлення, вважати красиву дівчину «красивою». Автор чітко дає нам зрозуміти, що ні.