Своїм чудовим талантом писати дивовижні історії, здатні зачепити за живе, Антон Павлович Чехов вражає уми читачів. Найчастіше колишнього лікаря хвилювали думки, пов’язані з духовним розвитком людини. Всі власні роздуми вилилися в його оповіданні «Палата №6», написаному в 1892 році.
Особливої уваги заслуговує герой, ім’я якого Іван Громов – це член психіатричної лікарні, задовго до відправлення в цю точку, він був звичайною людиною зі своїми умовами життя. Однак тяготи і знегоди атакували персонажа так, що чинити опір було вкрай складно. І своєю поведінкою у важких ситуаціях він проклав собі шлях в палату номер 6.
Але як же важко при тих обставинах, які забирають у тебе улюблених близьких і рідних, залишатися при здоровому глузді і зберігати розум! В основному загибель і втрата людей, що тобі дороги, здатні довести до божевілля. Хоча Іван Громов і потрапив в палату, де навколо все собі на умі, давно втратили самовладання, сам головний герой аж ніяк не дурна людина, у нього є інші погляди на життя, відмінні від багатьох людей, що знаходяться в даній лікарні. І думки його дуже людяні, щоб наважитися назвати персонажа божевільним!
Є в оповіданні сторона людей, які до подій з хворими, їх душевних переживань, фізичним муках відносяться холоднокровно, байдуже. У них одна ідеологія: «Все одно всі помремо». Хто ж цим герої? Це і сторож Микита, і повітовий лікар на ім’я Євген Хоботів, і поштмейстер, і фельдшер. Все це ті, кому байдужі проблеми інших.
Варто врахувати, що таким був і центральний персонаж Андрій Рагин – доктор, який добував кошти шляхом брехні і обману. Він розумів прості істини: всі крадуть, скрізь пліткують, кругом шарлатанство. Однак що ж з цим можна вдіяти!
Завдяки волі випадку Андрій Ефімич та Іван Дмитрич зустрічаються і ведуть захоплюючу бесіду, наповнену незвичайним філософським змістом. Уміння правильно висловлювати власну думку вразили Андрія Рагина, що він усвідомив, наскільки мудрий і кмітливий співрозмовник, з яким докторові пощастило познайомитися.
Ведучи розмову, стало зрозуміло, що людям, що знаходяться в палаті дійсно важко і тяжко. Але, на жаль, ніхто цього не усвідомлює. Лише Рагину вдалося побачити печалі і негаразди хворих. А за те, що Андрій Ефімич прийняв слова пацієнта серйозно, перейнявши якусь частку страждань, він поплатився за цей вчинок тим, що сам опинився в цій палаті…Незабаром він і помер…
І стає видно, як суспільство своїм лицемірством, брехливістю, марнославством бере верх, а так бути не повинно! У чому унікальність чеховських оповідань? У тому, що вони актуальні й донині! Проблема взаємодії суспільства і людини настільки популярна в наш час, що не говорити про неї просто неможливо! Тому «Палата №6» – це вражаюче твір Чехова, що допомагає вчасно відкрити очі!
