З першого рядка вірша Ахматова відокремлює себе від «тих». Автор принципово не з ними. А хто ж вони? Це ті, хто не просто залишив Батьківщину, але залишив її ворогам на поталу. Страшна картина намальована вже на самому початку вірша. Далі, поетеса говорить про тих зрадників, що їм вона не віддасть свої пісні, тобто не буде писати віршів, які висловили б якусь їхню ідею. Адже навіть зраду Батьківщини можна було б виправдати гарними словами. І Ахматова не слухає грубу лестощі, хоча, зрозуміло, що вони намагаються талановиту поетесу заманити на свій бік.
Мова, звичайно, про революційні події в Росії. Коли хтось погодився з Порадами, перейшов на бік червоних більшовиків.
У другій строфі говориться про тих, хто залишився з іншого «білої» сторони. Тут мова про іммігрантів, про інтелігенцію, яким співчувала Ахматова. Звичайно, доля вигнанця незавидна. Його порівнює поетеса з укладеним з хворим, мандрівником. Для опису його шляху використовується епітет «темний», а його хліб раптом гірко пахне полином.
Але ось автор говорить про себе і таких, як вона. Вони не зрадники, але і не вигнанці. Вони залишилися в чаду, порівняння, яке показує пекельний вогонь громадянської війни. Слова про погубленном залишку юності натякають на те, що сподвижники Ахматової вже не юнаки, але ще й не зовсім дорослі люди, але безпечності вони воліли боротьбу. Так вони не відхилили жодного удару, тобто не злякалися.
В останній строфі Ахматова говорить, що пізніше їх оцінять – кожен їхній час. Відразу справжніх героїв не видно… І в самому фіналі рядки, які стануть епіграфом до вірша «Рідна земля». Рядки про бесслезных людей. І контраст в кінці: пихаті й прості одночасно вони. Горді, мабуть, вони в усьому трусам і зрадникам.
Це вірш про вибраність і героїзм.
Аналіз вірша Не з тими я, хто кинув землю… Ахматової
Вірші поетеси Ахматової Анни багатьох людей просто підкорили, адже її твори написані від душі. Свої думки вона показувала своїх же простих, але навіть в якійсь мірі – складних віршах.
Саме це вірші Ахматова написала в той складний моменти, коли їй потрібно було вирішено, що вибрати – порятунок, але підлість для своєї душі, або ж – бути вірною собі, але разом з тим – це небезпечно. Ось такі роздуми були в той момент у поетеси в голові.
І справа була в тому, що була революція. І коли вона пройшла, можна було їхати з Росії, яка була розграбованої та знищеної, так як в той момент там було особливо важко жити і існувати. Саме тому більшість людей збиралися і їхали.
Але Анна Ахматова зробила свій вибір, її залишилася совість чиста. Вона залишилася разом зі своїм сином в Росії. Вона не боялася репресій і голоду, вона була сильною жінкою.
Це вірш вважається критиками – патріотичним. Адже у своїх перших рядках вірша поетеса пише про те, що вона не з тими, хто зрадив, таким чином, свою країну. До того ж, Ахматова не уявляла себе поза своєї країни. Так як завжди любила і поважала батьківщину. Поетеса навіть поставив на кон – свою кар’єру. І навіть коли була блокада, поетеса жодного разу за той час не пошкодувала про своє рішення. Але найбільша прикрість і трагічна подія змусили жінку написати цей вірш. Так як незабаром її чоловіка, Миколи Гумільова, розстріляли, після того, як заарештували. Але, як не дивно, Ахматову навіть це не зупинило. Вона все одно не стала зрадницею батьківщини.
Також, поетеса пише про те, що не визнає нової влади, так як їх лестощі – настільки груба, що це явно видно і настільки фальшиво, що стає просто грубістю. До того ж, Ахматова зазначає, підкреслюючи, що ніколи не отримають вони її твори, які вона писала від душі своїй. Виходить так, що Ахматова відмовляється від пропозиції писати вірші, які прославляли б новий уряд. Так як для неї – це малодушність і брехня.
У вірші йдеться про тих людей, які виявилися боягузами і виїхали за кордон. Автор пише про свою жалю до них, і висловлює думку, що вони пішли не тією дорогою. Ахматова не боїться, вона пише, пишаючись, про те, що єдиний удар не був відхилений. У вірші Ахматова висловлює впевненість, що кожному воздасться по заслугах.
Аналіз вірша Не з тими я, хто кинув землю… за планом
