Аналіз вірша Ахматової Не з тими я, хто кинув землю…

З першого рядка вірша Ахматова відокремлює себе від «тих». Автор принципово не з ними. А хто ж вони? Це ті, хто не просто залишив Батьківщину, але залишив її ворогам на поталу. Страшна картина намальована вже на самому початку вірша. Далі, поетеса говорить про тих зрадників, що їм вона не віддасть свої пісні, тобто не буде писати віршів, які висловили б якусь їхню ідею. Адже навіть зраду Батьківщини можна було б виправдати гарними словами. І Ахматова не слухає грубу лестощі, хоча, зрозуміло, що вони намагаються талановиту поетесу заманити на свій бік.

Мова, звичайно, про революційні події в Росії. Коли хтось погодився з Порадами, перейшов на бік червоних більшовиків.

У другій строфі говориться про тих, хто залишився з іншого «білої» сторони. Тут мова про іммігрантів, про інтелігенцію, яким співчувала Ахматова. Звичайно, доля вигнанця незавидна. Його порівнює поетеса з укладеним з хворим, мандрівником. Для опису його шляху використовується епітет «темний», а його хліб раптом гірко пахне полином.

Але ось автор говорить про себе і таких, як вона. Вони не зрадники, але і не вигнанці. Вони залишилися в чаду, порівняння, яке показує пекельний вогонь громадянської війни. Слова про погубленном залишку юності натякають на те, що сподвижники Ахматової вже не юнаки, але ще й не зовсім дорослі люди, але безпечності вони воліли боротьбу. Так вони не відхилили жодного удару, тобто не злякалися.

В останній строфі Ахматова говорить, що пізніше їх оцінять – кожен їхній час. Відразу справжніх героїв не видно… І в самому фіналі рядки, які стануть епіграфом до вірша «Рідна земля». Рядки про бесслезных людей. І контраст в кінці: пихаті й прості одночасно вони. Горді, мабуть, вони в усьому трусам і зрадникам.

Дивіться також:  Аналіз вірша Ахматової Любов

Це вірш про вибраність і героїзм.