У 1914 р у А. Ахметовою з’явилася новий твір, і якщо розглядати його з іншими роботами поетеси, то це виглядає досить простим і невибагливим. Але, самі почуття, а так само поетична лінія – тут вони переплелися воєдино.
Прочитуючи перші рядки, стає зрозуміло, що тут розкривається трагедія: героїню кинув її коханий чоловік. Він сам надумав розставити всі крапки, і піти до іншої дівчини, яка дурніші її і наївний.
Але якщо не звертати уваги на трагічність ситуації, то головну увагу в цьому вірші виділено образу самої героїні. Тут немає точного способу. Адже якщо подивитися, то з одного боку, це покинута дівчина, яка сумує і тужить, а з іншого боку, завдяки сильному дару поетеси, тут відкриваються більш глибокі почуття.
Все стає зрозуміліше, що перед нами – розумна дівчина, відкрита для світу і тих, хто її оточує. Ця сварка – дуже добре розкриває її силу духу.
Хто може задатися питанням, а що буде, якщо все-таки молодий чоловік надумає повернутися, що тоді буде? Чи пробачить його героїня? І тут автор чітко змалювала картину, написавши такі рядки. Адже якщо чоловік виявився невірним, надумавши покинути дівчину, яка не мислила свого життя без нього, то для чого змінювати те, що вже відбулося?
З таких рядків твору стає зрозуміло, що виникла сварка – остаточна. Дівчина не пред’являє яких-небудь претензій. Зараз у неї є шанс подивитися на це з іншого ракурсу. Саме зараз можна показати ті почуття, які не можна показати в іншому стані, коли все добре і спокійно.
Весь твір пройнятий неймовірною ясністю метафор, порівнянь. Крім цього, у рядках вірша попадається так само і риторичне питання. Але іноді, написані Ахматової «просторіччя» зовсім не знижують відчуття яскравого образу героїв цього вірша.
Аналіз вірша Я не кохання твій прошу… за планом
