«Визнання» Олександра Пушкіна – одну з поезій, що належать до жанру інтимної лірики. Воно написане в 1826 році і присвячено Олександри Осипової – сусідці поета маєтком в Михайлівському. Але вірш так і не було вручено адресату, так і надруковано за життя поета не було.
Красива, жіночна, спокійна і скромна Олександра привернула увагу Олександра Сергійовича. Вірш було написано тоді, коли Пушкін вже мав певний життєвий досвід і коли достатньо добре дізнався спосіб та уклад життя дівчини.
У вірші Пушкін зізнається в любові. У ньому і початок кохання, і ревнощі, і спроба позбутися від почуття. І хоч автор говорить про кохання, але увага його залучено менше до зовнішності своєї коханої, а більше – до своїх власних відчуттів, хоча йому, звичайно, подобалося спостерігати за дівчиною під час роботи за п’яльцями; йому подобалися її кучері, красиво лягають на плечі. Головне, про що просить поет – це благання полюбити його, і, хоч він і пише: «Бути може я… кохання не стою», але все ж вважає: «…я гідний Аліни».
На початку вірша Пушкін зізнається в любові і ми розуміємо, що герой не може впоратися з наринули на нього почуттями і його злить це стан.
Далі закоханий просто спостерігає за предметом своєї пристрасті: як Аліна входить у вітальню, як вишиває або розмовляє. Він як би просто милується нею.
У наступній частині вірша герой пише про нахлинула на нього ревнощів, яка, ймовірно, і підштовхнула його зробити визнання. У цей час у Аліни Осипової, за чутками, був роман зі зведеним братом, який так і не закінчився шлюбом.
В кінці вірша Пушкін закликає дівчину хоча б прикинутися закоханої, адже він «…і сам обманюватися радий».
Поет не отримав взаємності. Але Олександра Осипова стала однією з його численних муз, а вірш, присвячений їй, побачило світло лише у 1837 році, вже після смерті автора.
Аналіз вірша Визнання за планом
