Короткий аналіз
Олександр Сергійович Пушкін – великий поет, письменник, а також, просто дуже творча людина. Саме він і заслуговує того, щоб його поважати, розуміти з усією ясністю, так як в його творах присутня щирість і іноді простота, якої іноді не вистачає в реальному житті. Одне лицемірство, і заздрість.
Твір «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» дуже вже незвично хоча б за своїм змістом і змістом. Це твір – велика за розміром, і воно рифмовано через кожну рядок, що дуже зручно. Сенс цього твору дуже високий, і його потрібно розуміти з усією своєю ясністю, так як Пушкін в цьому вірші пише про себе, пише про те, що не всі його розуміють, а багато хто – і засуджують. Пушкін в цьому творі намагається донести до простого люду, так і до вищих чинів, що поети – теж люди, що вони грають роль в житті суспільства – дуже велику, і що не завжди їм бувають так легко, як може здатися. Пушкін зробив це вірш, що складається всього з п’яти строф – одою, а також, чимось на кшталт гімну, який має повести за собою народи, показати, що поети – люди, щось світле як маяк, який закликає до справедливості, доброти, а головне – свободи, чому дуже підвладний російський дух.
Вірш під назвою «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» закликає до відповідальності за свої слова і вчинки, особливо тих, хто стоїть вище простих селян і просто людей. Воно також доводить, що поети не зобов’язані тільки пестити слух людей приємною мовою і компліментами. Поети також повинні, просто зобов’язані наставляти людей на шлях істинний, показуючи в своїх творах – що правильно, і як вийти на світ чистий і праведний. Саме тому Пушкін проголошує, що йде не тільки лирою приємною пестити слух народу, але і відновлювати справедливість.
Повний аналіз вірша Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний… Пушкіна
Вірш «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний» було написано Олександром Сергійовичем Пушкином в 1836 році. Це останній рік життя великого поета і письменника. Так через півроку після написання вірша – він загинув. У той час Пушкіну жилося досить важко, адже його вже не так визнавали, як в ті часи його слави. Критики стали суворіше до нього ставитися. А цар, той цар, якого Пушкін любив, просто перестав його поважати, він заборонив друкувати його найкращі роботи. Природно, що настрій вірша – сумне, і налаштована, щоб в якійсь мірі обілити себе. Крім цих проблем, Пушкін був у стані безгрошів’я, і навколо до того ж ходили плітки з приводу його особистого сімейного життя. Одним словом, нічого хорошого не було в цьому 1836 році.
Саме тому Пушкін взявся писати такий твір в той момент. Це було непросто, але він вилив усі свої почуття, бажання і емоції на папір. Його вірш вийшло – величним і своєю гордою красою написання. Цим віршем, він як би підбив заключний підсумок своєї творчості. Він пише у своєму вірші як би критику на самого себе, але ці слова зовсім не лають себе, а навпаки, намагається всім довести, що він не такий вже й поганий, і що всі його творчість – щиро і написано від серця.
Тільки тому, що поет розумів, що в майбутньому він ще більше прославитися і що його нащадки зрозуміють письменника і поета, Пушкін витримав всі образи і нечесні слова, сказані проти нього. Але все ж незважаючи на те, що розумів, що в майбутньому його зрозуміють краще, Пушкін все ж шкодував, що його не розуміють зараз. Саме тому в такому дусі було і написано твір «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний». Це гарне твір, написаний від усієї душі, щиро і головне – щире. Пушкін ніколи не був лицеміром, й чекав цього, можливо, і від інших. Тепер ще більше стає зрозуміліше його стан смутку і подиву.
Жанр вірша критики відносять в оді. Це твір розмірковує про сенс життя і про людей, самих різних. Тому його відносять ще й до філософського типу творів. Розмірами твір оцінюється в шестистопного ямб, воно римується через кожну сходинку. Строф у вірші п’ять, а останній куплет написаний в урочистому і величному тоні, в якому відчувається ледь помітний смуток.
9 клас
Аналіз вірша Пушкіна пам’ятник
Вірш А. С. Пушкіна «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…» підводить певний підсумок творчості поета. Поет аналізує, що він зробив і як це вплине на інших людей. Вірш написано в останні роки життя поета в 1836 році.
Це вірш розкриває важливу тему у творчості А. С. Пушкіна – божественне покликання поета – пророка. Поет – це не просто людина, яка викриває свої думки в риму. Він є намісником бога на Землі, пророком, який розповідає людям про сьогоденні, минулому і майбутньому. Саме тому автор ставить себе вище суспільства, держави і царя. Він підносить свій пам’ятник вище «Олександрійського стовпа». Тобто поет вказує на те, що навіть перемога над Наполеоном у 1812 році блідне поряд з його творами.
Поет говорить про те, що він завжди залишиться живим, бо його душа ув’язнена в рядки залишиться на вустах людей. Його будуть називати «всяк сущий в ній мова». Тут поет піднімає не тільки питання про свою велич, але і про велич своєї рідної країни. Він порівнює себе з нею і говорить, що як велика країна, так само великий і він.
Так само поет вказує на те, що він непокірливий нікому, крім «веління Божого». Поет навіть не користується метафорами, він відкрито говорить про свою непокірну голову. У рядках цього твору видно, що автор вірний тільки своїм божественним покликанням, і вважає, що його творчість незалежно не від кого.
Він передбачає свою долю, говорить, що його творчість залишиться у вічності. Що найголовніше, для цього вірш, що А. С. Пушкін вважає, не важливим те, як до нього будуть ставитися, і що будуть говорити про його творчість: «Хвалу і наклеп приймай байдуже». А головне проголошує те, що не «треба оскаржувати дурня». Останні рядки твору можна пов’язати з заповітами для майбутніх поетів, які будуть продовжувати його справи: «Велінням божу, про муза, будь слухняна». Тут знову виникає мотив підкорення лише божественною силою.
Аналіз вірша Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний… за планом
