Аналіз вірша Зимова дорога Пушкіна
Тільки починаючи читати вірш «Зимова дорога» А. С. Пушкіна, стає зрозуміло, що поет перебуває в меланхолійному настрої. Дійсність малюється йому нудною і похмурою, як “хвилясті тумани” і “сумні галявини”, за яким мчить карета. Темна зимова ніч, тиша, перебиваемая тільки “однозвучным” дзвоном дзвіночка і довгої піснею візника, і вічний супутник доріг – верстові стовпці – все це спонукає до тузі і смутку.
Але тема вірша криється набагато глибше, ніж просто зображення нудних видів зимової дороги. Образ дороги – це весь життєвий шлях людини, а “версти полосаты” символічно показують таку ж смугасту людське життя. Адже життєвий шлях, як і дорожні верстові стовпці, поділяється на чорні та білі смужки. Читаючи рядки вірша, ми переносимося в зимову ніч, чується звук дзвіночка, скрип карети по снігу, сумна пісня візника. Подорожньому невесело й сумно, і читачеві теж стає тоскно. У пісні візника виражаються основні стану російської душі: “разгулье удалое”, “серцева туга”.
Описуючи свою мандрівку, поет прирівнює його до власного життя, такий же, на його погляд, зараз невеселою. Зимова природа зіставляється з внутрішніми почуттями людини. У всьому вгадується холод і самотність і навіть привітний вогник у вікні хатинки, який завжди освітлює дорогу подорожньому, що заблукав, не горить. Хати без вогню здаються чорними, але “чорний” характеризує не тільки колір, але і важкі життєві періоди. Тільки деякі події можуть внести в неї різноманіття, як браві і сумні пісні візника, які вторгаються в нічний затишшя. Втім, це всього лише короткочасні моменти, які не можуть змінити життя цілком, додати їй яскравості і гостроти відчуттів.
Аналіз вірша Зимова дорога за планом
