Аналіз вірша Вона сиділа на підлозі Тютчева
Вірш Ф. Тютчева «Вона сиділа на підлозі», написане в 1858 році, пронизане слово за словом, рядок за рядком неймовірно сильним і вогненно палаючому почуттям. Після першого знайомства з цим шедевром, відчувається не тільки емоційна глибина, але і вся прикрість, руйнівна сила післясмаку любові. Проблема даного вірша – безповоротний відхід колись палаючих почуттів.
У першій строфі перед нами постає замучена горем жінка: «Вона сиділа на підлозі». Вона сидить не тому, що не здатна стати, а тому що сила внутрішніх почуттів зневіри на стільки велика, що поглинає всі її фізичні сили. Листи відображають її захололу і охладившуюся, в результаті згаслої любові, життя. Кидання листів є криком душі від натовпу спогадів.
У другій строфі автор знову використовує дивовижне, і в той час таке влучне порівняння, в цілях надати виразності й сили відчуттів свідкам цієї драми. Жінка дивиться на листи, «як душі дивляться з висоти на ними кинуте тіло». Її спогад не тільки в думках, але і в руках, в руках, які колись відчували любов дорогої людини.
Апофеоз всієї трагічності відображений у третій строфі. Тут автор передає усвідомлення і розуміння, що фінал вже відбувся, і відродити ще недавно палаюче вогнем почуття не належить можливим.
Розкаяний учасник трагедії, що спостерігає за страждає жертвою любові, постає у четвертій строфі. З одного боку, він готовий просити вибачення і діяти, але з іншого – він розуміє, що це лише всередині нього, насправді – любов зникла, і повернути її неможливо.
У творі використовуються різні епітети для посилення випробовуваних почуттів: «знайомої», «сумною», «милої». Множинність складних речень навіває небувалу і заплутану силу почуттів читачам. Актуальність твору ніколи не затмится, так як любов – вічна.
Аналіз вірша Вона сиділа на підлозі за планом
