Аналіз вірша Тютчева №3 – З галявини шуліка піднявся
Тютчев почав свою кар’єру з раннього віку. Служив у багатьох країнах, найбільше його підкорили Німеччини і Франції. Останнє місто служби був Мюнхен, який став для нього рідним і він не бажав повертатися з нього в Росію, але усвідомлював, що доведеться. Автор не міг зрозуміти, чому в улюбленому місті і з бажаною дружиною він часто відчував ниючий тугу.
У постійній боротьбі зі своїми суперечливими почуттями між тугою і задоволення сімейним життям, Тютчев створює вірш «З галявини шуліка піднявся». Наштовхнуло на думку спостереження за шулікою, який піднімався в небо поки що не «пішов за небосхил». Автор спостерігав за польотом з захопленням і часткою завести, бо усвідомлював, що птах мало, то чого у людини немає. Поет милувався, як шуліка купався у рідній стихії, і бачив у цьому свій символ внутрішньої свободи, яку втратив у зв’язку з життєвими обставинами. Саме з цієї причини спостерігати за польотом було одночасно і чудово, і сумно.
Захоплюючись силою цієї гордої і вільної птиці, співає, порівнює два його крила з життєвою силою даної йому згори. Адже завдяки їм він міг летіти, куди хотів і коли відчував необхідність. В людях такого немає, людина не в силах відмовитися від метушні, в якій мешкає, та зірватись увись над усіма. «Я, цар землі, приріс до землі!…» закінчує вірш цими рядками, автор підкреслює гордість в тому, що людина вища істотою, але все одно не має свободу шуліки.
Аналіз вірша З галявини шуліка піднявся за планом
