Вірш «Гой ти, Русь, моя рідна…» є одним з найвідоміших і в той же час, одним з найбільш ранніх творів творчості великого російського поета Сергія Олександровича Єсеніна. Воно було написано в 1914 році, коли авторові цього вірша не було ще й двадцяти років. Сергій Єсенін володів надзвичайним талантом – перетворювати свої вірші в розчулення для споглядання.
Деяким письменникам вдавалося оспівувати у своїх віршах таке чуйне і яскраве ставлення до своєї країни, вихваляти її сутність, буття. Сергій Єсенін непросто любив Росію, він нею жив. Свої вірші, в масі своїй, він присвячував сільській темі, адже сільська Росія для нього була куди зрозуміліше і деловитей, ніж великі міста з їх метушнею. Тихі берізки біля струмка, небо блакитне, а вдалині видніється простір – все це було для Сергія Єсеніна коханим та рідним.
Саме любов до своєї батьківщини та її чуйна краса, описуються у вірші «Гой ти, Русь, моя рідна…». Автор твору наче закладає свою душу в текст, віддається спогадам про минуле минулому, як чудово жилося на селі, де людина відчуває себе вільніше і розкутіше, не те, що в містах. Називаючи себе «зайдам богомольцем», він побожно вклоняється своєї землі, але потім віддаляється в далекі краї. У тексті виразно впадає в очі вся сутність російського народу.
З одного боку – це колишні недоліки: пияцтво на селі, вседозволеність можновладців, вічна злидні народу, з іншого боку – єдність народу у вірі, допомога в першу чергу кому завгодно, а вже потім собі, щедрість російського народу. Саме батьківщина у цьому вірші відіграє роль загального світлого храму, спрямованого на шлях істинний. Автор так сильно любить свою батьківщину, що не проміняє її навіть на сам рай.
Аромат яблук і меду, а до того ж лагідний Спас – все це батьківщина, про якої болить душа, але болить вона не від печалі, а від почуття непоправної радості. Емоції і почуття немовби вириваються назовні. Герой твору біжить по стежині лугів і чує дзвінкий сміх дівчини. Він так цього віддається, що порівнює сміх з березовими сережками. Його захоплюють звичайні російські будиночки, за типом ризи (божественне вбрання) і він радий помітити марніючи тополі.
У кожній окремо взятій рядку вірша можна знайти чарівні слова, які захоплюють своєю душевною теплотою. Ліричний герой, в образі самого Сергія Єсеніна ніяк не хоче говорити про країну, а про любов до батьківщини – будь ласка. Гордість за те всебічний, на якій землі ти живеш, призводить до почуття захоплення нашого героя.
Сергій Єсенін писав цей вірш від великого розуму і чистої совісті. Він багато де побував і багато де пожив, але ніщо не вабило його назад так сильно, як любов до батьківщини. Вірш «Гой ти, Русь, моя рідна…» є тому саме наочне підтвердження.
Аналіз вірша Гой ти, Русь моя рідна за планом
