Це один з ключових фрагментів твору. Тут автор, залишився невідомим, висловлює своє ставлення до походу князів на половців, описаний у «Слові о полку Ігоревім».
Великий князь Київський Святослав бачить в стольному місті Давньої Русі віщий сон (у Слові, взагалі, багато чудових деталей), в якому йому відкривається поразка, якої зазнали князів, які виступили у похід.
Ця звістка призводить Святослава у смуток і дорікає Всеволода та Ігоря за переоцінку своїх сил. Він не може дорікнути князів, котрі пішли на одвічних ворогів Русі у відсутності сміливості чи патріотизму. Однак великий князь говорить про самовпевненості і неправильному виборі часу підприємства й оцінці ситуації.
Удільні князі, за його словами, які цілком адекватно відображають дійсний стан речей, захопилися междуусобными війнами. Б’ючись один проти одного, плюндруючи рідну землю, вони надмірно думають про своїх можливостях.
У битві з половцями вони, за словами Святослава, не знайшли честі і слави, хоча, дійсно, пролили кров ворогів. Втрати, понесені російської є раттю, при цьому виявилися занадто великі і неспіврозмірні шкоди, завданого кочівникам, постійно розоряли руську землю своїми набігами. Святослав згадує минулі роки, коли руські дружини йшли помститися за набіги і перемагали, здобуваючи славу.
При цьому великий князь нарікає, що він тепер старий і втратив колишню силу. Справа навіть не у віці Святослава, а в роздробленості Русі. Він міг би захистити свою землю, але визнає, що інші князі не дадуть йому допомоги. У цих словах великого князя автор цього твору давньоруської літератури висловлює вустами номінального правителя Русі своє бачення причини не лише поразки від половців, спіткала Ігоря і Всеволода, але і головних бід руської землі.
Святослав Київський сумно констатує, що часи змінилися і тепер справа йде не так, як у славному минулому. Залишилася лише молодецька завзятість, яка не принесла користі, а тільки згубила князів, понадеявшихся без об’єднання сил, без обдумування стратегії перемогти нахрапом, покладаючись тільки на себе.
Слова Святослава пройняті патріотизмом, турботою про всієї руської землі. Уболіваючи про поразку, великий князь вказує їх головну причину – роздробленість Русі. Він закликає згадати великі перемоги, здобуті під час, коли не було таких суперечок між князями.
Варіант 2
Один з епізодів Слова о полку Ігоревім описує так зване Золоте слово князя Святослава. Воно є золотим, так як виходить з вуст досвідченого воїна і правителя, від людини, який володіє ідеєю про благо руської землі.
Цей епізод цілком відповідає справжнім історичним подіям і з високою ймовірністю автор тут практично нічого не додумував і просто переклав на віршований розмір цитати князя.
Передує цьому слову звістка про полонених Ігоря і Всеволода, які виявляються у половців. Ця звістка Святослав отримує через сон, після чого вимовляє власну мову.
Якщо узагальнити теми, які піднімає князь, то слід виділити тему горя і страждання, так як він сумує за власним синам і тему докору, так як він не схвалює вчинені ними дії. Крім цього з цих проблем також виникає й інша, більш глобальна, але також хвилююча Київського князя йдеться, звичайно, про єдність руської землі. Святослав звертається не тільки до своїм синам, але і до всіх руських князів.
Як ми знаємо з історії, саме князі Ольговичі були відомі ідеєю об’єднання руських князів проти половців і такий союз приносив б суттєву користь і вигоди. Тим не менш, Ігор і Всеволод вирушили підкорювати половців не для того, щоб поставити на службу російській землі, але для того щоб здобути власної слави. Тому Святослав висловлює власне невдоволення такими діями і вважає подібну поведінку розбіжним з поняттям князівської честі.
Тим не менш, по суті, пошук власної слави не є якимось ганебним поведінкою для князя, навіть навпаки. Тільки от підсумком поведінки Ігоря і Всеволода стає досить неприємна ситуація. Святослав звертається до грізного Ярославу, топчкам, ольберам, ревугам та іншим союзникам і не тільки з особистої потреби, він запитує про союз, який має цінність для всієї руської землі.
З особистої трагедії князь Київський переходить до мотивів об’єднання руської землі і князів і на прикладі власних синів каже якою згубною може бути роз’єднаність. Адже якщо кожен буде подібним чином шукати власної вигоди, то просто виявиться захопленим половцями і руська земля опиниться без захисників, яких так потребує.
