Пісні Бернарта де Вентадорна
Типовим стилем пісень його сучасників був кантон, і він удосконалив виконання, дозволяючи виникати раптових віражів у мелодії або історії. Де Вентадорн допоміг визначити жанр і встановити «класичну» форму придворної поезії любові, наслідувати і відтворювати яку будуть наступні покоління трубадурів.
Бернарт був одним з перших, хто писав любовні пісні на народній мові. Як і інші трубадури, він завжди сам складав і музику, і слова композицій.
Мелодій дзвінкі наспіви
Перекладач стикається з багатьма проблемами, намагаючись відтворити пісні через вісім сторіч. Мова оригіналу був окситанским, також відомим як провансаль, і койне, який використовувався в судах середньовічної Південної Франції. Коли створюються переклади віршів, які відповідають існуючій (занотированной) музиці, виникають дві серйозні труднощі.
Перша: визначити, яка має бути мелодія. Сліди, залишені музикою Бернарта, дійсно слабкі. Ми мало знаємо про ритмах, швидкості звучання мелодії, правильності звуковідтворення, прикрасах або інструментах того періоду. Тому переклад з нот передбачає прийняття іноді нічим не обгрунтованих рішень про звучанні.
Друга: обмеження у вигляді музики при виборі слів і довжини рядка часто змушують перекладача не враховувати гостроти і двозначності у автора. Ці два аспекти лірики Бернарта де Вентадорна взагалі ігноруються більшістю перекладачів як англійської, так і російського варіантів. І навпаки, вербальний виграш, який можна було отримати, проігнорувавши музику і перетворивши твір у вільний вірш, досягається за рахунок принципової порушення основного принципу ліричної поезії – вона призначена для співу.
Ще одна стратегія полягає в тому, щоб скласти сучасну мелодію для переведених текстів – і це тягне за собою ще один набір досягнень і втрат у представленні середньовічної чуттєвості для сучасної аудиторії.
