Can vei la lauzeta mover
Ця пісня – одна з найбільш популярних робіт в окситанською літературі. Одне з кращих творів Бернарта, відоме навіть Данте, який перефразував її початок для свого Раю.
З окситанского перекладається як «Коли я бачу жайворонка». Центральною темою цього вірша стало падіння: жайворонок падає, тому що сонце засліпило йому очі. Ця тема повторюється двічі у творі.
Під час падіння знову і знову сучасні слухачі чують, як спуск птиці відображається в низхідному русі мелодії. Музична естетика далека від музики дев’ятнадцятого століття. Мелодійність піднімається і падає, що ще точніше і краще відображає музику середньовічної обителі. Простіше кажучи, спів складається з формули висхідною інтонацією і декламації.
Нове, створене на основі старого
Адаптація нового тексту, створеного на основі вже відомої мелодії, – повсякденна практика в середньовічній музиці. Яскравим прикладом є пісня “Canveilalauzetamover”, її мелодію запозичили для семи інших текстів. Деякі з творів, включаючи найвідоміше “Quan vei l aloete”, показують мелодійне вплив григоріанського співу.
Популярність “Quan vei l aloete” – це те, що привело до сильного зміни пісні і спотворень більшим, ніж могло б завдати час. Але ці варіації, які сучасні вчені не можуть визначити, підказують, як би звучав першоджерело. Ми знаємо, що оригінал був написаний на окситанском, а також була версія старофранцузькою мовою. Інше покоління слухала пісню з цією мелодією, але вже з іншим текстом – “Plaine d ire et de desconfort”.
Початковий мелодійний стиль був використаний для початку «Господи помилуй» (Kyrie, Vatican IX Mass Cum Jubilo). Пізніше Philippe le Chancelier написав на неї слова на латині, і назва змінилася на “Quisquis cordis et oculi”. Текст був змінений, щоб показати відомий спір між тим, що ми відчуваємо, і тим, що бачимо. Цю латинську версію виконували в монастирях по всій Європі.
Був також французький переклад латинського тексту “Li cuers se vait de l uiel” і церковна версія в «Таємниці Святої Агнесс».
