Так що ж приваблює в цих простих історіях? Виявляється, що, стикаючись з ситуаціями з життя інших людей, розказаних мовою емоцій, жестів, образів, ми відчуваємо причетність з ними. Включається асоціативний ряд, і ось ми вже згадуємо, як колись відчували ті ж емоції образи, горя, радості, проходячи через свої випробування. І відбувається об’єднання нашого життя з життям героїв простенького фільму, який своїм сюжетом зачіпає в нас давно приховані почуття. Ось так і виходить, що інтелектуального багажу в ньому майже немає, а феноменологічно – гама почуттів.
Життя душі
Внутрішнє життя душі вивчається з допомогою феноменологічного підходу. Поняття “феноменологія” походить від слова “феномен”, що означає “щось, що осягається через органи почуттів, не є точною картиною реальності, а лише відображенням дійсності через призму нашого сприйняття”.
Таким чином, для феноменологічного підходу важливі внутрішні порухи душі; що ж до логічних умовиводів, об’єктивних побудов та соціальних підходів, то все це – зовнішня надбудова, яка має значення лише в її зв’язку з внутрішнім життям.
Відповідно, проглядається зв’язок “феноменологія-психологія”, оскільки остання також займається вивченням внутрішніх спонукань особистості, в тому числі її душевної організації, що досить далеко від логічних побудов. Відомо, що внутрішнє життя ірраціональна: тут правлять бал ілюзії, емоції, інсайти — словом, все, що досить далеко від “сяйва чистого розуму”.
Галерея підходів
В психології взагалі немає недоліку в різного роду підходах: наприклад, поведінковий – про нього багато чули; когнітивний – слово наукове, але часто згадуване; психоаналітичний – це святе, враховуючи авторитет доктора Фрейда; феноменологічний підхід – рідкісне явище, але на перший недосвідчений погляд.
Насправді, приходячи на консультацію до психолога, ви найчастіше будете зустрічатися з питанням: “Що ви відчуваєте зараз?” – або з його варіантами. Тобто ви постійно будете обговорювати ваші емоції і переживання, що мали місце в різні часові періоди, і тільки потім перейдете до думок, але, знову-таки, в контексті чуттєвого сприйняття.
Якщо звернутися до історії виникнення феноменологічного підходу, то з’ясовується, що його коріння – в філософії. Через деякий час феноменологія стала істотним компонентом методів гештальт-терапії, нейролінгвістичного програмування, арт-терапії та інших.
Розставляючи пріоритети
Отже, спробуємо розібратися: для чого люди приходять на прийом до психолога. Практика показує, що щасливі люди в психоаналізі не потребують. Як правило, людина шукає допомоги в період переживання кризової ситуації. Що таке криза? Це ситуація у внутрішній життя, коли емоції і розум знаходяться в стані протистояння, тобто, як сказав поет: “Розум з серцем не в ладу”.
У цей момент відбувається наступне: ваш аналітичний розум послужливо пропонує вам абсолютно бездоганні логічні побудови, що пояснюють закономірності обставин вашого життя, що мають місце в даний момент. І ви з цим погоджуєтесь.
Але ваші почуття абсолютно не згодні ні з одним з пунктів умовиводів і тягнуть вас зовсім в іншу, ірраціональну сторону. І це сильніше вас, а тому знаходиться в пріоритеті.
Таким чином, феноменологічний підхід у психології ставить на перше місце почуття людини, його самопочуття і його думки з приводу своїх почуттів. А неупереджений погляд на ситуацію тут вторинний. І в пріоритеті у даному випадку буде унікальність чуттєвого сприйняття конкретної особистості; що ж стосується вчинків, то вони – лише ілюстрація почуттів.
Від теорії – до практики
Чи існують люди, не зустрічалися у своєму житті з проблемами? Відповідь очевидна. Однак що можна вважати проблемою? Немає універсальної відповіді на це питання: те, що для деяких проблема, для когось- черговий виклик, підвищує самооцінку.
Якщо поглянути на питання з точки зору феноменології, то можна сказати, що проблема – це явище зовнішнього життя, пригнічує людину зсередини. Іноді буває так, що клієнт приходить до психолога з одним питанням, але в процесі роботи з’ясовується, що справжня причина відвідування зовсім в іншому. Тобто доводиться докопуватися до кореня проблеми, що обумовлено безліччю емоційних блоків. І тут ми знову стикаємося з пріоритетом почуттів, тобто суб’єктивним сприйняттям реальності.
Коли можна вважати, що завдання щодо вирішення проблеми виконана? Коли клієнт, глянувши під іншим кутом зору на ситуацію, змінив до неї своє ставлення до негативного (проблема) на нейтральне або позитивне (рішення), тобто зміна вектора почуттів у даному випадку є вирішенням проблеми.
Принциповий підхід
Феноменологія – досить привабливий напрям психології, що базується на певних принципах. Основними принципами феноменологічного підходу є:
- особисті внутрішні враження, почуття суб’єкта первинні;
- поведінка особистості є відображення його емоцій, потреб, системи цінностей, індивідуального сприйняття навколишнього світу;
- патерни поведінки обумовлені враженнями, винесеними людиною з минулого життєвого досвіду і справжніх обставин;
- при неможливості змін минулих обставин можливо переглянути ставлення до цих ситуацій;
- новий погляд на себе в запропонованих обставинах змінює самоотношение особистості, роблячи її більш конструктивною.
Феноменологічні напрямки
Серед напрямків, що ефективно застосовуються в практичній психології, слід зазначити екзистенційно-феноменологічний підхід, заснований на суб’єктивному формуванні людиною картини світу і своєї ролі в ній. Від гармонійного зображення світу або його спотвореного варіанту залежить те, наскільки вдалою буде життєва історія автора картини.
У цьому контексті роль психолога полягає в реченні іншого, більш збігається з світовим порядком зображення дійсності, в котрому особистість буде більш адекватно взаємодіяти з соціумом і самою собою.
Ще один підхід – системно-феноменологічний, він був запропонований в кінці XX століття Бертом Хеллингером. В даний час він використовується для гармонізації як сімейних мікросистем, так і інших колективних утворень. Його суть полягає у виборі кожним членом колективного утворення свого місця і ролі з урахуванням ієрархії і цілісності системи.
