Кожен поет у душі філософ. Поет розмірковує про сенс життя, про те, як людина взаємодіє з природою, про те, як влаштований світ і місце людини в ньому. Роль особистості в історії.
У чому сенс життя? Досить прочитати вірш «Віз життя», як відразу стане зрозуміло.
Ось ще вірш «Три ключа» – ключ юності, ключ натхнення, ключ забуття. Перший – швидкий, стрімкий, другий – дає натхнення вигнанцям, а третій – вгамовує жар розбитого коханням серця.
Найбільш плідний період у творчості Пушкіна – Болдинська осінь. Перебуваючи на засланні, він змінює свої погляди на життя, світ і людину в ньому.
Ось вірш «Біси». Поет розмірковує про Росії і місце поета в ній. «Поет в Росії більше, ніж поет». Під виглядом мчать коней – Росія. Коні раптом зупинилися. Що це означає? Росія зупиниться у своєму розвитку? Але, ні – коні понеслися далі. Але поетові невідомо, в якому напрямку рухається Росія.
Вірш «Елегія». Спочатку поет пише, що життя повне труднощів, в ній мало радості і зовсім не видно перспективи. Але у другій частині вірша Пушкін спростовує свої ж міркування. А це значить, що життя різноманітна. В ній поєднується і позитивне, і негативне. Поет пропонує свою формулу щасливого життя – це міркування, страждання і подальший рух вперед.
А у вірші «Осінь» поет розмірковує про взаєморозуміння людини і природи. Вони взаємопов’язані. Природа позитивно впливає на людину, на творчий процес створення творів.
«Знову я відвідав» – це роздуми про тлінність людського буття, про власне майбутнє. Поетові зустрічаються старі і молоді сосни. І він приходить до думки, що старе по мимо своєї волі поступається місцем молодому поколінню. І цей процес зупинити не можливо. Це є філософський закон заперечення заперечення. Людина, на жаль, не безсмертний. Але поет хоче зберегтися в пам’яті прийдешніх поколінь.
Знакова вірш «Пророк». Він передбачає майбутнє, судить про сьогодення. Пророк , на думку Пушкіна, повинен знати вищі закони управління природою та людьми, бути мудрим. Щоб стати пророком, треба відсторонитися від усього дріб’язкового, суєтного, земного. Стати вище всього цього. Пророк повинен служити людям.
У вірші «Анчар» Пушкін зачіпає російський деспотизм – кріпосне право. Людини можуть запороти різками, продати, заслати в Сибір, аби показати свою силу сусідам. Пушкін засуджує суспільство та його закони, які прийняті в інтересах лише однієї сторони – господаря.
Назва вірша «Поет» говорить сама за себе. У ньому прописаний шлях обранця, у нього є талант на радість людям. А плата за натхнення – самотність. Дивне трактування. Може тому Пушкін так і жив – не міг знайти щастя ні з однією жінкою. Навіть одружившись, все-одно загинув на дуелі. Сам собі передрік самотність?
На жаль, ми лише гості на цій землі. Рано чи пізно ми підемо. Щоб життя не прожити марно і безцільно, треба творити, писати ( якщо нічим іншим не можеш себе увічнити).
І стоїть він між двох почав. І начебто в житті є сенс і тут же випливає парадоксальний висновок, що все-таки на світі немає щастя. А сім’я – хіба не щастя? Діти? Вони ж і увічнять твоє ім’я, і діти їхніх дітей будуть пам’ятати про тебе, і читати твої вірші. Хіба не так?
