Це вірш закінчує цикл романтичних віршів А. С. Пушкіна, написаних ним у Південній посиланням. За формою твір нагадує елегію, за жанром перед нами ліричний монолог, поет любив використовувати цей жанр у своїй творчості, оскільки він дозволяв найбільш яскраво і жваво донести свою погляди, свої думки до читачів твори. Саме тому у читача твори виникає відчуття присутність при розмові поета з морем.
Перед нами прощання поета з морем, коли А. С. Пушкін говорить, що в засланні воно стало його другом. Він захоплений його простором, міццю і подвластностью нікому. Воно вільно на відміну від самого поета, який відчуває свою спорідненість зі стихією.
Однак море у Пушкіна це щось більше. З його чином пов’язане і почуття кохання – почуття, яке окрилює людину з одного боку, а з іншого боку сковуюче, здатне стати «полоном душі».
Наскрізним творі стає мотив смутку. возникаетв самому початку звернення до моря, коли ліричний герой відчуває почуття смутку і жалю від розставання з морем, пізніше в сюжеті про загибель двох значущих для поета людей: Наполеона і Байрона. Вінчає вірш філософська думка, пройнята ці мотивом: «Доля людей усюди та ж: де щастя, там вже на сторожі іль просвещенье, иль тиран».
Тут ми бачимо точку зору Олександра Сергійовича на просвітництво, в якому він не бачить блага, оскільки воно забирає у людини найцінніше – його свободу, втручається в його життя. І він не сприймає цього. Саме тому тиранія і просвітництво стоять у нього в одному рядку і прирівняні один до одного.
Розлучаючись з морем, поет обіцяє не забути море, її урочисту красу, тому що він наповнений їм і єдиний з них. У своєму творі поет користується різними засоби виразності. У вірші багато епітетів («вечірні години», «хладный сон»), метафор («згасав Наполеон»), риторичні питання і вигуки, анафори («інший… інший»), інверсії «Шум закличний») і т. д. У вірші багато звернень, які і створюють відчуття розмови поета з морем. Цікавими особливостями стає порушенням граматичних норм – звернення до моря в чоловічому роді, використання славянизмов («брег», «вотще», «рыбари, «Нині»), слів високої лексики(“спочив”, “вінець”, “дума”).
