Це вірш закінчує цикл романтичних віршів А. С. Пушкіна, написаних ним у Південній посиланням. За формою твір нагадує елегію, за жанром перед нами ліричний монолог, поет любив використовувати цей жанр у своїй творчості, оскільки він дозволяв найбільш яскраво і жваво донести свою погляди, свої думки до читачів твори. Саме тому у читача твори виникає відчуття присутність при розмові поета з морем.
Перед нами прощання поета з морем, коли А. С. Пушкін говорить, що в засланні воно стало його другом. Він захоплений його простором, міццю і подвластностью нікому. Воно вільно на відміну від самого поета, який відчуває свою спорідненість зі стихією.
Однак море у Пушкіна це щось більше. З його чином пов’язане і почуття кохання – почуття, яке окрилює людину з одного боку, а з іншого боку сковуюче, здатне стати «полоном душі».
Наскрізним творі стає мотив смутку. возникаетв самому початку звернення до моря, коли ліричний герой відчуває почуття смутку і жалю від розставання з морем, пізніше в сюжеті про загибель двох значущих для поета людей: Наполеона і Байрона. Вінчає вірш філософська думка, пройнята ці мотивом: «Доля людей усюди та ж: де щастя, там вже на сторожі іль просвещенье, иль тиран».
Тут ми бачимо точку зору Олександра Сергійовича на просвітництво, в якому він не бачить блага, оскільки воно забирає у людини найцінніше – його свободу, втручається в його життя. І він не сприймає цього. Саме тому тиранія і просвітництво стоять у нього в одному рядку і прирівняні один до одного.
Розлучаючись з морем, поет обіцяє не забути море, її урочисту красу, тому що він наповнений їм і єдиний з них. У своєму творі поет користується різними засоби виразності. У вірші багато епітетів («вечірні години», «хладный сон»), метафор («згасав Наполеон»), риторичні питання і вигуки, анафори («інший… інший»), інверсії «Шум закличний») і т. д. У вірші багато звернень, які і створюють відчуття розмови поета з морем. Цікавими особливостями стає порушенням граматичних норм – звернення до моря в чоловічому роді, використання славянизмов («брег», «вотще», «рыбари, «Нині»), слів високої лексики(“спочив”, “вінець”, “дума”).
Аналіз вірша Пушкіна До моря ля 9 класу
Олександр Пушкін – людина, який написав твір під назвою «До моря». Написано твір було в 1820 році, коли поета відправили в Південну посилання, так як сам Пушкін був дуже вольнодумен у той час, та й взагалі він був такий.
Олександр Пушкін був занадто прямолінійний, а тому нікого не здивувало в принципі, що Пушкін прямо закликав владу до самодержавства. Саме це і спонукало царя надіслати небезпечного для нього людини в посилання, щоб поет став розсудливим. Кишинів – місце, куди і перенаправили Олександра Пушкіна. Але ця столиця Бессарабії – місце було настільки сумне, сумне, що як людина, поет просто не зміг там мешкати. Саме тому він зміг докласти всі зусилля, щоб його відправили в сонячну і яскраву Одесу, незважаючи на небажання цього губернатора, під владу якого він був до цього, поки жила в Кишиневі.
Саме в прекрасному місті – Одесі, письменник побачив море – воно красивим, але цього занадто мало, щоб описати почуття, викликані цим видом, поета. Саме тому поет під враженням такого незвичайного для нього виду, написав вірш, який назвав «До моря». Хоч це і було посилання, Пушкін все одно продовжував писати свої прекрасне твори, і просто насолоджувався всім виглядом моря і неба, відкритого горизонту, де і створювалися в той час його вірші та твори, які можуть наче б перенести тебе, простого читача, туди – до моря, до пісків теплим, до неба синього…
Олександр Пушкін написав цей вірш досить великим, так як, мабуть, почуття, викликані в той момент морем і сонцем – були великі. Тому твір – великого розміру, і саме складається з багатьох строф, а якщо бути точніше, то з п’ятнадцяти строф. Кожна строфа – це нове враження від моря, того зовнішнього вигляду, та й просто від цих емоцій, які з’явилися в перший раз.
Пушкін пише, що море подібно вільнолюбним і вільних істот, які ні з що не проміняють свободу і ту легкість, яку він дає. Але він також прощається з морем, так як розуміє, що це не навічно, то, що він так відкрито дивиться на нього, насолоджуючись. Також, зрозуміти, що крім захоплених епітетів, спрямованих по відношенню до моря, Пушкін тихо сумував. Він сумував за тими якостями, які завжди є в таких природних стихій, особливо морів і океанів. Вони, здається, не підвладні нікому, вони – сильні, вільні і невільні, що було дуже важливо для поета, адже всі поети – романтики та вольнолюбцы.
Аналіз вірша До моря за планом
