Останній бій
Влітку 1943 р. радянські війська намагалися прорвати оборону ворога, закарбованого на берегах річки Міус. Це було необхідно для звільнення Донбасу. Особливо важкі бої велися в період з кінця липня до початку серпня. У них були задіяні як наземні, так і повітряні війська.
1 серпня Лідія Литвяк 4 рази піднімалася в небо. В ході цих бойових вильотів вона збила 3 літаки супротивника, причому два особисто, а один – перебуваючи в складі групи. Три рази вона поверталась на рідний аеродром. З четвертого свого бойового вильоту дівчина не повернулася.
Цілком можливо, що свою лепту в те, що трапилося внесло емоційне напруження важкого дня або фізична втома. А може, просто відмовив зброю? Але як би там не було, льотчики вже поверталися на свій рідний аеродром, коли на них напала вісімка німецьких винищувачів. Зав’язався бій, в ході якого наші льотчики втратили один одного з виду, опинившись в хмарах. Як потім згадував один з них, все сталося раптово. З білої пелени хмари виринає «Мессер» і дав чергу по нашому «Яку» з бортовим номером «22». Літак тут же немов би провалився. Судячи з усього, біля самої землі Лідія спробувала вирівняти його.
Ніяких спалахів ні в небі, ні на землі наші винищувачі не бачили. Саме це і вродило в них надію, що дівчина залишилася жива.
В цей же день пропав без вісті і німецький льотчик-винищувач Ханс-Йорг Меркле. При цьому не було жодних відомостей про те, хто збив цього аса. Існує ймовірність того, що його смерть була прощальним ударом Лідії Литвяк.
Обидва літаки зникли під Шахтарському, недалеко від села Дмитрівка. Існує версія про те, що Лідія пішла в атаку цілеспрямовано, горя бажанням помститися за смерть чоловіка і подруги. Як все було насправді, достеменно невідомо. Однак подібний вчинок був цілком у дусі цієї дівчини.
Через два тижні Лідії Литвяк б виповнилося 22 роки. Після рідні говорили про те, що в одному з своїх листів вона розповіла їм про сон, у якому її кликав чоловік, що стояв на протилежному березі швидкої річки. Це говорило про те, що дівчина передбачала свою загибель.
Але однополчани, не втрачали надії побачити льотчика живий, відразу ж організували її пошук. Однак знайти Лідію вони так і не змогли. А після того як в одному з боїв був убитий сержант Євдокимов, єдиний, хто знав сектор падіння її «Яка», офіційний пошук був припинений. Тоді командування полку посмертно представило до звання Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача Лідія Литвяк. Однак посмертного нагородження не сталося. Справа в тому, що незабаром з території, зайнятої ворожими військами, повернувся раніше збитий льотчик. За його твердженнями, місцеві жителі розповіли йому, що бачили, як недалеко від села Маринівка сіл радянський винищувач. З нього вийшла невеликого зростання білява дівчина і сіла в під’їхала до літака машину з німецькими офіцерами. Однак авіатори такій розповіді не повірили, продовжуючи з’ясовувати долю Лідії. Тим не менш, чутки про зраду дівчата досягли вищого штабу. І тут командування виявило обережність. Воно не стало стверджувати подання Литвяк до вищого звання країни, а обмежилася орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Однак Лідію продовжували шукати. Влітку 1946 р. Іван Запрягаев, будучи командиром 73-го ІАП, послав кілька осіб до села Маринівка. Однак однополчанам дівчини так і не вдалося нічого дізнатися про її долю.
У 1971 р. пошук відважної льотчиці відновили юні слідопити з р. Червоний Промінь. І лише в 1979 р. вони нарешті знайшли сліди Лідії Литвяк. Жителі хутора Кожевня розповіли про те, що влітку 1943 р. неподалік від нього впав наш винищувач. Пілот, яким була жінка, був убитий пострілом в голову. Її поховали у братській могилі. Цим пілотом і виявилася Лідія Литвяк. Це було підтверджено в ході подальшого розслідування. Могила Лідії Литвяк знаходиться в Шахтарському районі, в селі Дмитрівка. Тут відважна льотчиця похована разом з іншими невідомими бійцями.
У 1988 р. на цьому місці був встановлений пам’ятник Лідії Литвяк. Ветерани полку, в якому служила відважна льотчиця, звернулися з проханням відновити клопотання про присвоєння їй посмертно звання Героя Радянського Союзу. Через роки справедливість восторжествувала. У травні 1990 р. Президент СРСР підписав Указ, згідно з яким стала Лідія Литвяк Героєм Радянського Союзу.
