Всім сучасникам давно відома та жахлива гонка озброєнь, влаштована американцями і Радянським Союзом після закінчення Другої Світової Війни. І головним об’єктом у цій дії був космос, що використовується далеко не в добрих і мирних цілях.
Так, до кінця п’ятдесятих років минулого століття всі світові ЗМІ трубили не тільки про запуски супутників, але про прогриміли ядерних вибухах в найближчому до Землі космічному просторі. Зрозуміло, Союз теж був у курсі подібних експериментів, але от про радянські випробування не знав у світі ніхто. “Залізна завіса” закрив доступ до секретної інформації про ядерні дослідах СРСР. Втім, вона не розголошується і по сей день, а всі наявні розповіді про радянських військово-космічних операціях – це неофіційна інформація.
Безумовно, і СРСР, і США займалися збором даних про те, як впливає ядерний вибух і радіація, “вылупляющаяся” з нього, як з яйця курча, на робочий стан супутникової апаратури, ракет і системи, що зв’язують Землю з “космосом”. Закінчилася ця вакханалія тільки в 1963 році, завдяки підписанню договору між трьома країнами, включаючи Великобританію. Даний документ ставив під заборону всі подальші випробування ядерної зброї як в космосі, так і в земній атмосфері, а також під водою.
Експерименти американців
Ядерний вибух в космосі, влаштований американцями, між іншим, не раз і не два, з одного боку, мала науковий характер, з іншого – все знищує. Адже ніхто не знав, як поведе себе радіаційний фон після вибуху. Вчені могли лише будувати здогади, але такого шокуючого матеріалу, який вони в результаті отримали не чекав ніхто. Нижче буде розказано про вплив ядерного вибуху в космосі на звичайну земну життя і їх жителів.
Першою і найбільш відомою стала операція під назвою “Аргус”, проведена одним вересневим днем в 1958 році. Причому район для підготовки вибуху ядерної бомби в космосі підбирали дуже ретельно.
Подробиці операції “Аргус”
Отже, на початку осені 1958 року південна Атлантика перетворилася в справжній випробувальний полігон. Операція полягала в випробуваннях ядерного вибуху в космосі в межах радіаційних поясів Ван-Аллена. Означеною метою було з’ясування всіх наслідків для засобів зв’язку, а також електронної начинки супутникових “тіл” і балістичних ракет.
Другорядна мета була не менш цікава: вченим потрібно було підтвердити, або спростувати факт утворення штучного радіаційного поясу в межах нашої планети допомогою ядерного вибуху в космосі. Тому американці вибрали дуже передбачуване місце, в якому є особлива аномалія: саме на півдні Атлантичного регіону радіаційні пояси підступають ближче всього до земної поверхні.
Для такої глобальної операції американське керівництво створило з другого флоту країни спеціальне з’єднання, назвавши його числом 88. До його складу входило дев’ять суден з більше ніж чотирма тисячами співробітників. Таку кількість було необхідно через масштабності самого проекту, адже після ядерного вибуху в космосі американцям треба було збирати отримані дані. Для цих цілей на кораблях знаходилися особливі ракети, призначені для геодезичних запусків.
У цей же період в космічний простір був виведений супутник Explorer-4. Його завданням було вичленення із загальної космічної інформації даних про радіаційному фоні в поясі Ван-Аллен. Був ще й його брат – Explorer-5, запуск якого провалився.
Яким же чином відбувалося випробування вибуху ядерної бомби в космосі? Перший запуск був здійснений ще 27 серпня. Ракета була доставлена на висоту 161 км. Другий – 30 серпня, тоді ракета піднялася до 292 км, а ось третій, проведений 6 вересня, увійшов в історію як найбільший висотний і найбільший ядерний вибух в космосі. Вересневий запуск ознаменувався висотою в 467 км
Потужність вибуху була визначена в одну 1,7 кілотонни, а одна боєголовка мала вага у майже 99 кг. Для з’ясування того, що буде від ядерного вибуху в космосі, американці відправляли боєголовки, використовуючи балістичну ракету Х-17А, попередньо модифіковану. Вона мала довжину 13 м і діаметр 2 м.
У підсумку, після збору всіх дослідних даних операція “Аргус” довела, що за електромагнітного імпульсу, отриманого в результаті вибуху, апаратура і зв’язок може не просто пошкодитися, але і остаточно вийти з ладу. Правда, крім цієї інформації, була виявлена сенсаційна новина, що підтверджує виникнення штучних радіаційних поясів на нашій планеті. Американська газета, використовуючи фото ядерного вибуху з космосу, описала “Аргус” як великомасштабний науковий досвід за всю історію сучасного людства.
А те саме з’єднання 88, потрапило в безпосередню гущу подій, розформували і, згідно з достовірними джерелами, померлих від раку людей серед них було більше, ніж у групах, що займалися контролем та обліком даних.
Радянські секретні операції
Радянський Союз теж цікавився вражаючими факторами ядерного вибуху в космосі, тому, згідно непідтвердженими даними, була проведена ціла серія експериментів під кодовою назвою “Операція”. Випробування проводилися вже після американських. Експерименти по з’ясуванню питання, чи можливий ядерний вибух в космосі, радянські вчені проводили на ракетному полігоні, що розташований у поселенні Капустін Яр.
Всього було проведено п’ять випробувань. Перші два в 1961-му, восени, а через рік майже в цей же час – інші три. Всі вони відзначалися літерою “К” з порядковою цифрою запуску. Для того щоб зрозуміти, як виглядає ядерний вибух з космосу, запускалося дві балістичні ракети. Одна була оснащена зарядом, а інша мала особливі датчики, які стежили за процесом.
Під час проведення перших двох операцій заряди досягли позначки 300 і 150 км, відповідно, а решта три мали схожі дані, крім “К-5” – вона вибухнула на висоті 80 км. Зі слів випробувача Бориса Чертока, написав книгу “Ракети і люди”, спалах від вибуху світилася лише малу частку секунди, вона була схожа на друге сонце. СРСР з’ясував ту ж інформацію, що і американці – все радіоприлади працювали з помітними порушеннями, а радіозв’язок взагалі на деякий час була перервана в радіусі найближчого району.
Вибухи в космосі
Але крім зазначених вище випробувань, у проміжку між американської та радянської операціями, США встигли виконати ще два ядерні вибухи в космосі, наслідки від яких були куди трагічніше.
Один із запусків, вчинений у 1962 році, носив назву “Фишбол”, але серед військових був відомий як “Риба-зірка”. Вибух повинен був відбутися на 400-кілометровій висоті, а його потужність повинна була бути дорівнює 1,4 мегатонн. Однак, ця операція виявилася безуспішною. 20 червня 1962 року з ракетного полігону, розташованого на тихоокеанському атолі Джонстон, вирушила балістична ракета з технічною несправністю, про яку заздалегідь відомо не було. Таким чином, через 59 секунд після старту двигун просто відключився.
Тоді для запобігання глобальної катастрофи, офіцер з безпеки віддав ракеті команду самоліквідуватися. Ракета була підірвана на висоті всього в 11 км, дана висота є крейсерській для багатьох цивільних літаків. У підсумку, на щастя для американців, вибухова речовина знищило ракету, що дозволило убезпечити острова від ядерного вибуху. Правда, частина уламків, що впала на поруч розташований атол Сенд, змогла заразити місцевість радіацією.
9 липня експеримент вирішили повторити. Але в цей раз запуск пройшов успішно і, судячи з зробленим фото ядерного вибуху в космосі, червоне зарево було видно навіть з боку Нової Зеландії, розташованому в 7 000 км від Джонсона. Дане випробування швидко розголосили, на відміну від перших експериментальних дослідів.
Космічні апарати СРСР і США спостерігали за успішним запуском. Союз, завдяки супутнику “Космос-5”, зміг зафіксувати збільшення гамма-випромінювання на пристойну кількість порядків. А адже супутник плавав в космічному просторі на 1 200 м нижче вибуху. Після було відмічено появу потужного радіаційного поясу, і три супутники, які пройшли через його “тіло”, практично вийшли з ладу через пошкодження сонячних батарей. Тому в 1962 році СРСР звірявся з координатами знаходження даного поясу при запуску ракет “Восток-3” і “Восток-4”. Ядерне забруднення магнітосфери відзначалося протягом кількох наступних років.
Наступний американський запуск був здійснений 20 жовтня того ж року. Його кодова назва “Чикмэйт”. Боєголовка вибухнула на висоті в 147 км, а місцем проведення випробування було саме космічний простір.
Як відбувається ядерний вибух в космосі?
З усіма випробуваннями ми ознайомилися, благо ніяка інша країна світу не підтримала подібні радянсько-американські експерименти. А тепер давайте розберемо, який у ядерного вибуху вид з космосу, згідно науковому поясненню. Яка послідовність подій відбувається після доставляння ядерної боєголовки в космічний простір?
Перші десятки наносекунд з нього з високою швидкістю викидаються гамма-кванти. На висоті 30 км в земній атмосфері гамма-кванти стикаються з нейтральними молекулами, згодом утворюють електрони, наділені високою енергією. Розвиваючи величезну швидкість, вже заряджені частинки породжують потужне електромагнітне випромінювання, що виводить з ладу абсолютно будь-які чутливі електронні прилади, розташовані в зоні випромінювання на землі.
Наступні кілька секунд викинута енергія з боєголовки спрацює як промені рентгена. Правда, такий рентген складається з дуже потужних хвиль і електромагнітних потоків. Саме вони створюють напругу всередині супутника, з-за чого вся електронна начинка просто перегорає.
Що відбувається зі зброєю в космосі після вибуху?
Але на цьому вибух не закінчується, його підсумкова частина виглядає у формі розрізнених іонізованих останків від боєголовки. Вони долають сотні кілометрів поки не вступають у взаємодію з земним магнітним полем. Після такого зіткнення створюється низькочастотне електричне поле, хвилі якого поступово поширюються навколо всієї планети і відбиваються від нижніх країв іоносфери, а також від земної поверхні.
Але навіть низькі частоти можуть нести руйнівні наслідки для електричних кіл і ліній, розташованих під водою далеко від місця вибуху. Наступні місяці електрони, що потрапили в магнітне поле, поступово виводять з робочого стану всю електроніку і авіоніку земних супутників.
Протиракетна система США
Завдяки наявності фото з космосу з ядерним вибухом і всієї додається інформацією з вивчення запусків, Америка почала формувати протиракетний оборонний комплекс. Однак, створити щось противостоящее ракет дальньої дії досить складно і, швидше, неможливо. Тобто, якщо проти летить ракети з ядерною боєголовкою застосувати ракету з ПРО, то вийде справжній висотний вибух ядерного характеру.
На початку XXI століття фахівці з Пентагону провели оціночну роботу, пов’язану з наслідками ядерних випробувань космічних. Згідно з їх звіту, навіть невеликий ядерний заряд, наприклад, рівний 20 килотоннам (бомба в Хіросімі мала саме таку цифру) і підірваний на висоті до 300 км, всього за пару тижнів виведе з ладу абсолютно всі супутникові системи, не захищені від радіаційного фону. Таким чином, приблизно на місяць країни, що мають на низькій орбіті супутникові “тіла”, залишаться без їх допомоги.
Наслідки
Згідно з даними все того ж звіту Пентагону, з-за висотного ядерного вибуху багато точки навколоземного простору вбирають підвищену на кілька порядків радіацію, зберігають такий рівень протягом найближчих двох-трьох років. Незважаючи на початкову антирадиационную захист, передбачувану в проектуванні супутникової системи, накопичення радіації відбувається набагато швидше, ніж очікувалося.
В такому випадку, спочатку припинять роботу орієнтаційні прилади і зв’язок. Звідси випливає, що термін життя супутника скоротиться в рази. Плюс до всього, підвищений радіаційний фон зробить неможливим відправку бригади для здійснення ремонтних робіт. Режим очікування складе від року і більше, поки радіаційний рівень не знизиться. При повторному запуску ядерної боєголовки в космос заміна всіх апаратів виллється в сто мільярдів доларів, і це без урахування завданої шкоди економічній сфері.
Який захист може бути від радіації?
Довгі роки Пентагон намагається розробити правильну програму для створення захисту своїх супутниковим апаратів. Більшість військових супутників перевели на більш високі орбіти, які вважаються найбільш безпечними щодо виділеної радіації при ядерному вибуху. Деякі супутники забезпечили спеціальними екранами, які можуть захистити електронні прилади від радіаційних хвиль. В цілому, це щось на зразок Фарадееві клітин: своєрідні оболонки з металу, що не мають доступу ззовні, а також не допускають попадання всередину зовнішнього електромагнітного поля. Оболонка виготовляється з алюмінію завтовшки до одного сантиметра.
Але глава проекту, що розробляється в лабораторіях ВПС США, Грег Джинет, стверджує, що якщо зараз американські космічні апарати не повністю захищені від радіації, то в майбутньому з’явиться можливість усунути її набагато швидше, ніж з цим справляється сама природа. Група вчених розбирають покрокову можливість видування радіаційного фону з низьких орбіт завдяки штучному створенню низькочастотних радіохвиль.
Що таке HAARP
Якщо розглядати вищезгаданий момент в теоретичному плані, тобто можливість створювати цілі флотилії особливих супутників, робота яких полягала б у виробництві цих самих низькочастотних радіохвиль поблизу з радіаційними поясами. Проект називається HAARP або “Програма високочастотних активних авроральних досліджень областей”. Робота ведеться на території Аляски в поселенні Гакона.
Тут займаються дослідженнями активних місць, які виникають в іоносфері. Вчені намагаються домогтися результатів в управлінні їх властивостями. Крім космічного простору, даний проект спрямований і на дослідження новітніх технологій зв’язку з підводними човнами, а також іншими машинами та об’єктами, розташованими під землею.
