«Борис Годунов» – реалістична драма пера Олександра Сергійовича Пушкіна, головним героєм якої, як видно з назви, є Борис Годунов – між іншим, абсолютно реальна історична особистість.
Борис Федорович Годунов, фактично, був правителем держави, з 1598 року – російським царем. Особистість цікава, самобутня, виділяється серед інших. Можливо, саме тому російські письменники намагалися втілити його образ у своїх творах. Яким же цей образ вийшов у Олександра Пушкіна?
Тема трагедії, яка червоною ниткою тягнеться через всі сторінки, – це цар і люди. Борис Годунов показаний у творі саме і як проста людина, і як цар, великий правитель. Саме таким чином автор показує його різнобічність, його особисті якості. Спочатку образ представляється позитивним: бажання зробити так, щоб народ був щасливий і задоволений, великий розум, сильна воля. Він щирий, емоційний, але незважаючи на це залишається мудрим і досвідченим політиком. Проте політикам властива холодність і непримиренність…
Здавалося б – ідеальний чоловік, хороший політик, що ще треба? Але народ царя не любить. І причина нелюбові дуже проста. Маючи могутній розум, сильну волю і масу позитивних рис характеру, Борис Годунов допустив одну фатальну помилку, яка все це перекреслила. Він вирішив дотримуватися самодержавства. Таким чином вся влада була в руках царя. Він боровся з родовитим боярством і закріплював селян за поміщиками. Така політика апріорі не могла сподобатися простому люду.
Але найжахливіше, що викликало недовіру у всіх, це те, що Борис Годунов став царем не легально. Не згідно престолонаследованию, а через злочин.
Вбивство младого царевича Дмитра заподіює Борису великі душевні страждання. Але не в цьому корінь усіх його проблем. Борис був царем на роздоріжжі. Олександр Сергійович Пушкін розкрив всі особистісні якості, всі душевні переживання людини. Зробив образ «живим» і «дихаючим».
Загибель цієї людини обумовлена неприйняттям суспільства, жоден клас народу не вважав його своїм. Він витримав революцію в своїй душі, але не зміг провести революцію в суспільство. Народ побачив у ньому деспота, який намагається вбити свій народ. Всі благі справи царя сприймалися народом винятково як спроба приховати свою гниль, пустити пил в очі.
Так Пушкін показав читачам, що причина загибелі цієї людини – втрата віри.
Твір Борис Годунов
Внутрішній світ Годунова показаний нам вільно і багатосторонньо. Він представлений правителем і душевним сім’янином.
Правитель наділений численними позитивними рисами характеру. Він володіє високим рівнем знань, могутньою волею, уважністю, прагненням. Годунов — кваліфікований політичний діяч, він розсудливо приймає до уваги розташування вищих чинів до нього, усвідомлює непросту ситуацію всередині держави та надає обґрунтовані рекомендації власного сина в смертельному заповіті.
Незважаючи на все це, населення перестає проявляти симпатії до государя. Борис є прихильником самодержавства, що бере свої коріння ще Молодий Русі з часів Івана III. Годунов обрав політичну діяльність Івана IV — концентрація цілої держави лише в руках государя. Він також починає вести політичну боротьбу з самим боярством. Його опорою є служилое дворянство, як у Івана IV. Годунов не припиняє політичну діяльність столичних повелителів щодо народу, Борис доклав зусиль для знищення можливості селян на перехід від одного власника до іншого, що зав’язало їх за своїми владиками.
Подібна стратегія Бориса збільшує спочатку підозріле, а після агресивне розташування країни.
Проте Борис виділяється серед всіх попередніх тим, що він зайняв престол шляхом вчинення вбивства. У XVII столітті Годунова вважали вбивцею Дмитра – королевича, нащадка Івана IV. Карамзін нещастя Годунова оцінював, як результат вчиненого: господь провчив Бориса з-за вбиття королевича – немовляти.
Вбивство Дмитра завдає цареві щирі страждання, збільшує антипатію люду до нього, так ось це не є головною причиною драматичної долі. Смерть Бориса визначена суспільними чинниками, битвою класових сил. На війну з ним пустилося не тільки боярство, козаки, поляки, але й населення.
Народ відмовився від царя і після збунтувався, так як вони бачили його, як тирана, який ніяк не турбується про благо люду, лише погіршує його становище, закрепощая селян.
Таким чином, Пушкін демонструє ту основну причину трагедії Годунова, він виявився без пошани, симпатій і допомоги народу.
