Твір про Діжу
П’єса Максима Горького “На дні” з’явилася у не простий час, в епоху суворої цензури. У цьому творі розкриті всі актуальні соціальні проблеми. Автору довелося відстоювати кожну репліку персонажів і не даремно. Ця книга корисна не тільки для сучасників, але і для нас, тобто майбутньому поколінню. Вона настільки цікава і складна, що викликає багато полемік досі.
Дія п’єси починається з опису місця, де в силу поганих обставин зібралися головні діючі особи. Лиходійка-доля не пощадила нікого з них не подивилася на їх звання, становище в суспільстві, нещадно звела людей різних національностей і різних станів в одному місці. Незважаючи на ці відмінності їх об’єднує одне – це жахливе притулок, брудне, бідне і безпросвітне, таке ж, як і їх майбутнє…
В їх звичайних розмовах можна побачити, що вони живуть тільки сьогоднішнім днем. Минуле для них не існує, воно стерлося, розчинилося: на дні нескінченних пляшок горілки; у п’яних бійках, шинках; дзвінких копійках, за які нічого не купиш, хіба що, сплатиш перебування в нічліжці її жорстоким господарям; в брудних речах; в людях навколо; в панують байдужість один до одного; в хворобах, стражданнях та смертях… Герої п’єси, ніби борсаються на дні крижаного океану і безпорадні зробити що-то, виплисти на берег. Адже ніхто не підтримає, весь світ проти, а вони – проти цього світу. У них немає віри в Бога, в гарний, у життя, у людей… Вони борсаються так кожен день до тих пір, поки до них не приходить мандрівник Лука і не осяє звичну обстановку. Проте більшість людей вже настільки отруєні отрутою, що шлях до порятунку для них нездоланним…
І у всій цій безодні все-таки залишаються такі люди, як Діжа.”…Вільна жінка, сама собі господиня…” – так, вона про себе говорить. Поки більшість її сусідів безцільно животіє, ця жінка просто продовжує жити. Її вчинки немов говорять, що жити можна і в таких умовах. Вона знайшла собі роботу, торгує пельменями на базарі, стежить, щоб у цьому убогому житлі було чисто, заступається за вмираючу Ганну і дбає про неї. Кваша – другорядний персонаж, вона ніби залишається осторонь від жахливих подій, які відбуваються і живе своїм життям.
Ця незалежна жінка, звичайно, не єдина у п’єсі, про долю якої розповідає нам, читачам, М. Гіркий. Автор показує те, як справляються з тяжкими життєвими випробуваннями жінки в ті часи, через вчинки Анни, Наташі, Насті, Василини та Діжок. Ця книга не тільки про можливості людини в безвихідних ситуаціях, але і про дні душ… Автор дає пряму відповідь на питання: як пізнається людина? Виходить все, що приховано в ньому, не тільки коли є гроші, влада, але і під час біди. В крайній нужді, в розпачі, в складних ситуаціях душа показує свою виворіт. Станеш ти таким жорстоким і нещадним, як Василина? Змиришся і будеш терпіти все життя приниження і побої від чоловіка, а потім зовсім опустиш руки, даючи дну затягнути тебе ще міцнішим?
Так сталося з Ганною. Вона зачахла і вмерла. Будеш віддаватися мріям і мріям, продовжуючи вести гідний спосіб життя, як Настя? Або ж просто відпустиш все, що погане минуле, зможеш вижити одна, прогодувати себе? Що і вибрала Кваша. Вона не стала чекати спасителя або чудесного випадку, як це робила Наталія, терплячи знущання і побої її сестри Василини і чоловіка. В ті часи було справжньою мужністю, жити однією і незалежною. У дівчат в ту пору був один шанс вийти заміж, і добре, якщо чоловік потрапляв добрим. У Діжок ж, єдиним радісним днем було з її сімейного життя, коли чоловік помер: “… Як здох мій милий чоловічок, – ні дна б йому ні покришки, – так я цілий день від радості одна просиділа: сиджу і все не вірю щастя своєму…” І незважаючи на це сумне минуле, вона вміє за себе постояти, прикрикнути, якщо потрібно, а то і в хід пустити кулаки.
Зрештою, Кваша все-таки погодилася жити з Медведєвим – дядьком Василини і Наталії, який давно вже пропонував їй вийти заміж за нього. Хоч і п’єса “На дні” закінчується невизначено, можна здогадатися про те, що більшість людей, які живуть у нічліжці, не зміняться, однак Кваша подає надію, що вона зможе все-таки вирватися.
