Одним з другорядних персонажів твору є розбійник Казбич, проживає в кавказьких горах, знайомий з офіцером Максим Максимычем.
Письменник представляє героя в образі невисокого, широкоплечого, сухого чоловіки, відрізняється смаглявою зовнішністю і вогненними очима. Верхній одяг Казбича у формі бешмета завжди знаходиться в изорванном, брудному стані з потертими латками, а з-під бешмета визирає кольчуга.
Характерними рисами Казбича, властивими будь-якому представнику кавказьких народів, є хоробрість, спритність, котячі повадки, нестриманість, упертість, норовистість і мстивість.
Головним заняттям Казбича письменник представляє торгівлю краденими баранами, за якими їздить з абреками в кубанські краї, промишляючи разбойничеством, а також медом, ведучи у відповідності з давніми законами гір вільне життя істинного представника кавказького народу.
Єдиною втіхою Казбича та його вірним другом є його кінь по кличці Карагез, що в перекладі означає чорноокий, що славиться в окрузі своєю відвагою й відданістю господареві, готовим допомогти Казбичу в будь-якій складній ситуації.
Казбич таємно закоханий в юну княжну Белу, але не сміє посвататися до дівчини, оскільки в даний момент не в змозі внести за неї калим у пристойному розмірі. Однак з дівчиною Казбича об’єднують спільні риси їх натури, що виражаються в цілісності, любові до рідної землі, вмінню вірно і ніжно кохати.
На пропозицію, що поступила про продаж коня в обмін на руку і серце Бели, Казбич з гордістю відмовляється, оскільки не в його характері зрадити кращого друга, не кажучи вже про одержання за нього грошової суми.
Коли Карагез опиняється в руках хитрих злодіїв за наводкою Печоріна, головного героя роману, який вирішив обміняти прекрасного коня на вподобану княжну, Казбич плаче захлинаючись по вкраденому одному, як маленька дитина.
Будучи справжнім гірським жителем і трепетно ставлячись до своєї честі та гідності, Казбич вирішує помститися кривдника, який вкрав його вірного друга. Норовистий Казбич вбиває батька Бели, замішаного в крадіжці Карагеза, і залишає в горах брата княжни, а потім викрадає у Печоріна дівчину, але не встигає відірватися від погоні і змушений з допомогою срібного кинджала вбити свою кохану жінку, при цьому сам, отримавши серйозне поранення, ховається серед гірських ущелин від переслідувачів.
Твір на тему Казбич
Герой нашого часу – це роман, найвідоміше твір, який написав Михайло Юрійович Лермонтов в 1840 році. У цьому романі письменник ставить перед собою завдання представити нам типові образи героїв, схожі з часом, а також виявити проблеми того суспільства, зобразити його особливості. Лермонтов зобразив героя – Печоріна, з яким пов’язані всі п’ять оповідань роману. У цих п’яти повістях показана доля і характер персонажа, його конфлікти з навколишнім світом і людьми. Тому роман і називається «Герой нашого часу», в образі цього героя виступає Печорін. У романі показана проблема індивідуалізму людини, відносини окремої особистості з суспільством, проблема інтелектуального розвитку цієї особистості. Звертаючись до теми конфлікту Печоріна з іншими людьми, які, до речі, постійно гинуть навколо нього і нещасні, перед читачем постає образ Казбича.
Казбич – це розбійник, джигіт. Він нічого не боїться і, як і будь-який інший кавказець, береже свою честь і гідність. Казбич чудово сидить у сідлі, і кінь для нього є найкращим другом. Ім’я у коня Казбича перекладається як чорноокий, звуть Карагез. Казбич дуже швидкий, як кішка, і дуже спритний, як біс. Ніхто з його округи не знав якого роду заняття його діяльність. Але всі здогадувалися, що він промишляє разбойничеством. Зовнішність Казбича не була відмінною. У нього був невисокий зріст, широкі плечі і як всі люди з Кавказу, він був смаглявої зовнішності. Єдина істота, яка любила Казбич, був Карагез, його кінь. Він вважав, що кінь позбавить його від будь-якої біди, у всьому допоможе. І навіть коли йому запропонували обміняти коня на красуню Белу, він відмовився, відмовлявся від будь-яких грошей за коня. Саме завдяки Бэле Печорін і зіткнувся в творі з Казбичем. Йому сподобалася Бела, і він вирішив викрасти Карагеза і поміняти його на Белу. Так вкрали коня Казбича.
І Казбич не був би справжнім перекірливим горцем, якщо б не помстився за крадіжку свого улюбленого коня. Брат Бели додому так і не повернувся, а їх батько, який був в курсі всіх подій був убитий Казбичем. Також він забрав його кінь. Потім, він зобов’язаний був знайти Печоріна і помститися йому, забравши у нього найдорожче. Казбич викрав у Печоріна Белу, але не зумів втекти від погоні, був поранений. Зрозумівши, що помста не вдасться, він вдарив дівчину ножем, хоча сам любив Белу. І навіть поранений зумів сховатися від кривдників.
З усього сказаного, читач бачить в Казбиче впертого, ризикового, цілеспрямованого гордого горця, який ставить перед собою мету і доводить справу до кінця не дивись ні на що. Честь для нього дорожче всього і винні мають бути покарані.
