Чудовий воїн на коні
Температура несеться, коле, рубає,
У ревучий ріг, літаючи, трубить…
То був Руслан.А. С. Пушкін. Руслан і Людмила.
Образ доблесного витязя, який перебував на службі у Великого князя Володимира, добре описаний самим автором. А. С. Пушкін постійно дає Руслану власні характеристики. Вже перша пісня містить вказівки поета на те, що це хоробрий, доблесний князь, але він нетерплячий, запальний. Коли Руслан об’їжджає «старої поле битви» у пошуках підходящих обладунків і меча, ми дізнаємося від Пушкіна, що «князь красень був не млявий». Саме тому витязь ніяк не міг знайти підходящий великий і важкий меч. Руслан, описуваний Пушкіним, безстрашний «витязь знаменитий», «могутній богатир», «в душі герой». У той же час він гордий, наполегливий, палкий, «несамовитий, жахливий» у хвилини гніву.
Проте краще всього образ Руслана розкривають його вчинки, ставлення до інших героїв поеми. З них ми дізнаємося набагато більше про характер молодого князя.
Руслан закоханий у Людмилу, він з нею ніжний, ласкавий:
В забуття солодкому ловить він
Її чарівне дихання,
Посмішку, сльози, ніжний стогін…
Хоробрість Руслана показана в нерівному бою з Головою, в суворих битвах зі злісним Рогдаем, з підступним Чорномором. Коли витязь розметав печенігів, облягали Київ, він ще більше став схожий на билинного богатиря.
Руслан вміє бути щиро шанобливим: так він відноситься до мудрого старця і доброму чарівникові Фіну. Але в той же час молодий князь запальний і задерикуватий. Коли він побачив сплячу Голову, то став лоскотати її ніздрі списом, щоб «таємничий зруйнувати сон». Прокинувшись, Голова грубо й глузливо відрахувала Руслана. Але він відповів їй з «важливістю сердитої»:
Мовчи, порожня голова!..
Я їду, їду, не свищу,
А як наеду, не спущу!
Перемігши Голову, Руслан почув «благаючий, жалюгідний стогін». Витязь пошкодував її і не став карати. Цей вчинок говорить про благородство і великодушність головного героя. Також великодушно він вступив з Фарлафом, який намагався вбити Руслана і вкрав Людмилу. Молодий князь простив гордовитого крикуна. Також пощадив він і викрадача Людмили Карлу, відрубавши тільки його чарівну бороду і позбавивши здатності чаклувати.
Позитивні герої поеми – Людмила, Фін, Ратмир, Великий князь – дуже цінують Руслана за хоробрість і вірність. Фін називає князя сміливим і добрим витязем, він із задоволенням допоміг йому знайти Людмилу і дав чарівне кільце. Людмила дуже любила свого «милого друга». Ратмір, хоч і був суперником Руслана, але вважав його також хоробрим воїном і називав іншому.
Негативні герої ненавиділи Руслана: Фарлаф і Рогдай – за те, що його обрала Людмила; Наїна – за те, що йому допомагав Фін, Карла – тому що боявся відплати. Але вся їхня ненависть була переможена мужністю і благородством Руслана.
Олександр Сергійович любив свого героя. Поет створив образ молодого билинного богатиря, але наділив його і своїми рисами. Пушкін писав цей твір у 18-20 років. В цей час він теж був задерикуватий, запальний, нетерплячий, хоробрий (сучасники розповідають про численних дуелях поета). Також поет відчував потребу бути великодушним і «милість до занепалим закликав». Напевно, саме тому казковий богатир Руслан вийшов таким живим і безпосереднім.
Поема Олександра Сергійовича Пушкіна «Руслан і Людмила» дуже цікава, але не зовсім однозначна. Багато хто вважає, що вона написана для дорослих. Сам поет присвятив свою працю красуням, яких назвав «душі моєї цариці». У свій час поема справила справжній фурор, причому не стільки через сюжету, скільки із-за складу, яким вона була написана. Для неї характерний живий, легкий, невимушений, чудовий мову. До Пушкіна ніхто не писав так героїчні поеми. Тому не дивно, що Василь Андрійович Жуковський, прослухавши її, подарував молодому поетові свій портрет і підписав її: «Учню від переможеного вчителя». Поема стала новою сторінкою російської літератури.
Твір на тему Руслан
Головним представником чоловіків у поемі Пушкіна «Руслан і Людмила» виступає, звичайно, Руслан. Руслан — це юний князь, який, проте ж, готовий одягати обладунки і з хоробрістю йти в бій.
Руслан — справжній російський витязь, який звик вирішувати проблеми, як справжній герой, що мечем. Про його зовнішності відомо, що у нього є вуса, він носить шолом, міцний собою, у нього кудлатий лоб, він у загальному і цілому гарний молодий чоловік. Його любов, наречена і майбутня дружина — це Людмила. Їх любов щира, благородна, чиста і найвищою природи. І жив би Руслан зі своєю нареченою і не знав біди, тільки сталося нещастя: Людмилу викрав Чорномор, старий чарівник. Тут твердий дух російського витязя трохи надломлюється, він не їсть і не п’є з-за того, що його вкрали наречену. Проте він знаходить в собі сили і мужності, щоб поїхати рятувати Людмилу.
Воїн Руслан був знатний, він умів поводитися з мечем і списом, йому не було рівних в бойовому мистецтві, тому й був він великим безприкладним витязем, якого багато боялися і поважали. Сам Руслан каже, що він не терпить поганих вчинків до себе від оточуючих і готовий за них карати. І при всьому при цьому він залишає в живих Чорномора, що просить про пощаду після того, як Руслан відвоював свою кохану. Залишає в живих і розмовляючу голову, тому що вона теж хоче жити. Руслан — милосердний і незлопам’ятний, але при цьому дуже суворий до кривдникам.
Коли Руслан відвоював Людмилу з лап Чорномора, на шляху їхнього кохання стала інша загроза — Фарлаф, який підлістю викрав Людмилу та повіз у Київ, на який напали печеніги. Тут головний герой виявив всі свої найкращі якості, хоробро борючись з нападниками і рятуючи Київ, рятуючи свою любов всього життя. Я думаю, як раз в цьому епізоді читач дійсно вражений, як хоробрий, сильний і могутній російський витязь, як сильно він хоче повернути свою кохану, як дорога для нього його земля, тому що він щирий патріот.
Наприкінці поеми Руслан знімає сон з Людмили з допомогою кільця, який дав йому чаклун Фін. Кінець поеми у вельми щасливий, хоч ми і не знаємо подробиць, але можемо здогадуватися, що любовна пара зажили мирно і щасливо, без пригод.
