Роман Михайла Юрійовича Лермонтова є соціально-психологічним романом. Лермонтов хотів розкрити в романі “Герой нашого часу” всі таємниці людської душі. Роман був написаний у часи, коли людина не міг висловити свою думку, не постраждавши. Роман написаний і складається з багатьох повістей зібраний в один твір.
Повісті написані в різному хронологічному порядку, але від цього його значення не втрачається. Кожна з них може існувати окремо, адже в них описані різні події, які трапилися в житті Печоріна. Людина протягом усього роману намагається себе знайти, але не знає, яким він хоче бути насправді.
Михайло Юрійович взяв за основу розкриття характеру головного героя Печоріна. Черговість глав Лермонтов не міняв один раз, все хотів вибудувати ідеальний порядок у своєму романі. Михайло Юрійович хотів вибудувати філософський лад, щоб читачеві було зрозуміло, про що йде мова.
Роман Лермонтова складається з п’яти повістей, але побудовані вони в хаотичному порядку. Спочатку виставлені повісті, які завершують життя Печоріна, а потім вже події які сталися з головним героєм раніше. Російський офіцер у кожній з повістей хоче знайти в цьому світі для себе місце, але ніяк не може визначитися. Йому дуже швидко стає нудно з дівчатами, і він нікого не любить.
Роман починається з того, що Печорін захоплюється дівчиною Бэлой і вирішує її вкрасти від коханого, але в той момент він не знає про те що вона йому швидко набридне. Він заточує дівчину у фортеці, де він сам перебуває, але через якийсь час Печорину стає нудно і він не розуміє, навіщо він вкрав адже її так і не зміг його полюбити. Печорін так хоче свободи і не любить, коли його намагаються зібрати в своїх діях. Офіцер намагається втекти з фортеці кудись у далеч, щоб знайти себе і своє місце. В останній заключній повісті Печорин все ж повертається у фортецю, з якої втік.
У першій повісті «Бела» читач знайомиться з Печоріним зі слів його друга Максима Максимыча. Він описує, що офіцер романтик і вкрав дівчину, тому що закохався в неї. В іншій повісті, назва якої «Максим Максимич» розкривається образ Печоріна зі слів оповідача. Саме в ній описується зовнішній вигляд Григорія Олександровича Печоріна і руйнується міф і його романтичності. В інших частинах роману етап за етапом руйнується добрий і світлий образ Печоріна.
У завершальній частині роману «Фаталіст» Михайло Юрійович пише про те, що Печорину варто зробити висновки про своє життя. Печорін вважає, що не все так просто і йому варто задуматися, як він себе вів на протязі всього часу. Він зробив певні висновки про своє життя і дуже б хотів виправити деякі моменти. Григорій Олександрович готовий боротися з долею, але читачеві зрозуміло, що це призведе до швидкої смерті Печоріна. Лермонтов хотів розкрити всю суть людської душі, а саме Григорія Олександровича Печоріна. Михайло Юрійович висвітлив реалістичну характеристику російського офіцера, який шукав себе за життя і зробив чимало помилок.
Особливості композиції роману Герой нашого часу
Роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» побачив світ у 1840-му році. Твір написано в п’яти частинах. П’ять окремих повістей об’єднує головний герой – Григорій Олександрович Печорін. Сама побудова роману (його композиція) не має чіткої хронології. Розташування повістей в існуючому порядку покликане вирішити певні художні завдання.
Перша частина роману складається з двох повістей: «Бела» і «Максим Максимович». Оповідання йде від імені Максима Максимовича. Він розповідає про Печоріна третій особі, який в наступних розділах буде і сам оповідати від імені автора. У «Бэле» описана трагедія молодої дівчини-черкешенки. Герой роману, спітнілий від нудьги, краде спочатку коня, а потім і Белу. Нехтування традиціями горян призводить до жахливого фіналу. Від рук розбійника Казбича гине красуня Бела і її батько. Сподвижник Печоріна – Азамат – змушений назавжди покинути свою сім’ю.
Описуючи «Максим Максимыче» Печоріна, Лермонтов дає характеристику і самому Максимычу. Показуючи два типи людей, два різних характери, автор протиставляє їх один одному. Два героя зустрілися. Але говорити їм, загалом-то не про що. Максим Максимович, як не намагався, не зумів осягнути внутрішній світ Печоріна.
В «Тамані» герой роману показаний сміливим і рішучим . Випадкова зустріч з контрабандистами могла привести його до смерті. Порівняння з контрабандистами Григорія Печоріна не в його користь. Безрозсудна хоробрість і жорстокість виправдані способом життя, який вони змушені вести. У Печоріна ж мотивація для таких вчинків відсутня.
Апофеозом сюжетного задуму роману є «Княжна Мері». Тут герой опиняється в звичному для себе середовищі – в суспільстві аристократів. У цих людей за зовнішнім лоском цілком уживаються фарс і інтрига, підлість і брехня, плітки і лицемірство. Печорін – невіддільна частина цього маленького світу. Відсутність морального початку не дає йому шансу бути щасливим у коханні. Збираючись на дуелі з Грушницким, Григорій Олександрович задумався про сенс власного життя. Але не знайшов його.
Підсумовує роман «Фаталіст». Розмірковуючи про пережите, Печорін вважає, що у всіх поневіряння винен «фатум». Думка про те, що людина сам вибирає між Добром і Злом, не приходить йому на розум.
