Серед численних форм суспільної організації, які пройшло людство на шляху свого розвитку, найбільш тривалим, на думку вчених, є родоплемінної лад. Зародившись кілька тисячоліть тому, що він донині зберігся у вигляді історичних пережитків у деяких народностей Африки, таких, наприклад, як бушмени, що населяють пустелю Калахарі, і фулані, що живуть на території, що простягається від Мавританії до Судану. Зупинимося детальніше на його головні характеристики.
Спільність, заснована на кровному спорідненні
Принцип влади при родоплеменном устрій ґрунтується на кровно-родинних зв’язках, з яких складається вся структура суспільства. У науковій літературі вони називаються локальними групами, кланами, линиджами або просто пологами. Всі ці терміни подібні за значенням і не мають між собою принципової різниці.
Серед найбільш характерних ознак родоплемінного ладу прийнято виділяти родинні зв’язки всіх членів громади. Об’єднуючі їх родинні стосунки, як правило, охоплюють одразу кілька поколінь, включаючи батьків та їх дітей. Крім того, для спільних занять землеробством, полюванням, виконання релігійних обрядів і т. д. можуть бути використані і більш широкі соціальні зв’язки, що охоплюють численних родичів.
Об’єднання родів у племена
Що ж стосується вирішення таких масштабних завдань, як організація воєнних походів з метою захоплення нових територій або відбиття агресії з боку сусідів, то в цьому випадку завжди були потрібні великі людські ресурси, та члени окремих родових кланів об’єднувалися в племена.
Їх чисельність, ймовірно, була невелика. В усякому разі, серед народностей, які живуть до нашого часу родоплемінним ладом, вона рідко перевищує 100 осіб. Виключення становить лише згадана вище вельми численна народність фулані, проживає в західній частині Африканського континенту і встигла долучитися до багатьох досягнень цивілізації. Вчені вважають, що до початку XXI століття її чисельність могла досягти 1 млн людей.
Соціальний устрій, який пережив тисячоліття
Таким чином, під терміном «плем’я» в даному випадку слід розуміти сукупність окремих самостійних і компактно проживають громад, члени яких об’єднані спільними заняттями, культурою і мовою. Однак основою їх соціальних зв’язків донині є внутриобщинное кровна спорідненість. Якщо члени племені ведуть осілий спосіб життя, утворюючи територіально-поселенську клітинку, то вони являють собою населення окремої села, розміри якої варіюються від кількості жителів.
Значно частіше представники даних народностей воліють не облаштовуватися на одному місці, а постійно мігрувати, добуваючи собі їжу збиральництвом, полюванням і рибальством. У цьому випадку, за підрахунками вчених, щільність населення може коливатися від 1-2 до 250-300 чоловік на квадратний кілометр. Наскільки б малоймовірним це не здавалося, але родоплемінної лад, який є вкрай архаїчною формою організації суспільства, зумів, переживши тисячоліття, зберегтися до наших днів.
Шляхи вивчення родового ладу
Вивчаючи особливості життя бушменів, що населяють пустелю Калахарі, західно-африканських фулані і ряду інших народностей, багато століть тому що зупинилися в своєму соціальному розвитку, вчені мають можливість більш повно уявити особливості громадського самоврядування при родоплеменном ладі, який об’єднував колись наших віддалених предків. При цьому враховуються і особливості існування різних етнічних груп.
Приклад найдавнішої демократії
Результати археологічних розкопок, а головне, спостереження, зроблені експедиціями, які працювали у важкодоступних районах Африки, говорять про те, що структура влади в племенах, об’єднаних родоплемінним ладом, включала в себе три основних елемента. Найбільшими повноваженнями в прийнятті тих чи інших рішень володів вождь племені, але при цьому він був зобов’язаний враховувати думки членів ради старійшин, який не був виборним органом, а формувався виключно з осіб, що досягли певного віку.
Що ж стосується особливо важливих випадків, таких як організація воєнних походів, зміна території спільного проживання або міграції і т. д., то питання виносилося на загальні збори членів роду. У компетенції цього органу громадської влади перебував вибір вождя, а також його заміна у випадку невідповідності вимогам, що пред’являються. Кандидатами на такий високий пост ставали найбільш сильні і досвідчені члени роду, але без суспільної підтримки вони не могли обійтися. Характерно, що в цьому відношенні наші віддалені предки стояли на цілком демократичних позиціях.
Значення родоплемінного ладу у світовій історії
Роль, яку в історії людства зіграла родоплемінна організація життя, надзвичайно велика. Один з основоположників сучасної антропології − американський археолог і етнограф Льюіс Генрі Морган (1818-1881) − в своїх роботах неодноразово підкреслював, що саме вона дозволила людям порвати з первісною дикістю і крок за кроком призвела до цивілізації. Портрет вченого наводиться нижче.
Зрозуміло, до таких висновків учені прийшли, використовуючи в основному спостереження за нашими сучасниками, які не зуміли досі порвати зі своїм історичним минулим, і лише частково оперуючи даними, отриманими в ході розкопок. Однак про що повідали і артефакти, здобуті археологами. Зокрема, вони дозволили скласти досить повну картину розкладання родоплемінного ладу у східних слов’ян.
Ослаблення родинних зв’язків у слов’ян
Цей процес, що почався ще в перші століття минулого тисячоліття, призвів до того, що вже в VI столітті господарська система більшості землеробських громад, заснованих на територіально-племінних відносинах, перетворилася в напівдержавне утворення, де домінуючу роль відігравали не кровно-родинні, а політичні і військові зв’язки. Крім того, суттєвим фактором, упрочившим ці соціальні структури, була спільність напрямів економічного розвитку всієї громади.
Результати проведених досліджень показують, що в період VIII-IX століть у східних слов’ян на зміну родоплеменному строю прийшло широке поширення сусідських громад. Пояснюється це насамперед тим, що через низьку продуктивності праці виникала необхідність у великій кількості працівників, яких не могли надати соціальні групи, складені лише на основі родових зв’язків. Крім того, в цей період йшло активне освоєння нових територій, і в поодинці малі племена не могли забезпечити контроль за їх розподілом.
Розпад родового ладу
Ці та інші чинники стали причиною того, що вже у другій половині X століття у східних слов’ян родовий лад поступився місцем нової формації, яка стала іменуватися сусідською общиною, або, по-старовинному, «вервью». Вона виявилася досить життєздатною і, зазнавши лише незначні зміни, збереглася аж до початку XX століття.
У Росії ці громади, поширені виключно в сільській місцевості і складалися з компактно проживали селян, називалися «світом». Відзначається, що в силу своєї численності та економічної стабільності, вони мали істотний вплив на багато історичні процеси. Кінець селянським громадам було покладено лише з приходом до влади більшовиків і початком масової колективізації.
