Епіграф до «Мцирі» взято Лермонтовим з Біблії – «Першої книги Царств». За біблійною легендою під час однієї з битв Саул суворо заборонив своїм воїнам торкатися до їжі, поки ворог не буде зломлений.
Але син царя не чув наказу і поїв меду. За непокірність правитель велів позбавити життя юнака. Іонафан обурився і сумно промовив: «Смакуючи, вкусих мало меду, і се аз умираю». Ці слова стали епіграфом до поеми.
Мед можна розглядати як якесь благо, приємне для душі, щастя, за яке не страшно померти. Іонафан – син неслухняний, обурений несправедливістю, адже мед надав йому сил, які так необхідні в ході бою. Він готовий померти заради краплі меду, але не покірно, а з гордо піднятою головою.
Епіграф до «Мцирі» їх об’єднує сильна воля, дух боротьби за свободу. Але доля героя поеми більш трагічна. У нього навіть немає імені, адже мцирі означає «послушник».
В силу обставин маленьким хлопчиком він потрапляє в монастир, що став для нього в’язницею. Він не змирився зі своїм становищем, думаючи про втечу. Серце Мцирі, як посудину, переповнене болем і тугою за далеким аулу, за милим сестрам, гордому батькові.
Автор показує нам неординарну особистість, героя, для якого філософське питання – для чого ми живемо на цій землі – не порожні слова. Ми бачимо юнака, повного рішучості повернути собі свободу у що б то не стало. Не випадково Лермонтов зображує втеча Мцирі з монастиря в одну з найстрашніших ночей, повну небезпек, коли гримить гроза, здригається земля. Це говорить про силу драматизму поеми.
Три чудових дні, проведених на волі, це благо, радість, озарившая душу юного бранця. Заради цих «блаженних» днів, короткого миті свободи, солодкого, як мед, він готовий померти.
Скуштувавши свободи, злившись з природою, зазнавши щастя боротьби з сильним суперником – барсом, Мцирі покидає цю землю. Його смерть ми сприймаємо не як поразки, а позбавлення від пут, перемогу духа над рабською покірністю. Адже за хвилини свободи у рідному краю він готовий був пожертвувати цілим життям.
Отже, сенс епіграфа «Куштуючи, вкусих мало меду і се аз умираю» в тому, що герой лише на мить пізнавши щастя свободи, красу природи, не встигнувши насолодитися усіма благами життя, вмирає. Біблійна фраза наводить на роздуми про людське життя, про її короткочасності.
Можна провести паралель життя М. Ю. Лермонтова і героя поеми. Автор мріяв про свободу, справедливість, іншої долі. Він, як і Мцирі, поневіряється, не зрозумілий суспільством. Лермонтов не встигнувши насолодитися всією повнотою життя, помирає в розквіті сил.
