Багато поети присвячували свої твори до роздумів над вічними питаннями про сенс життя і всесвіту, про ролі чоловіка і про своє призначення і місце в житті. Трохи відрізняється своєрідністю лірика Михайла Юрійовича.
Присутні в його творах філософські мотиви присвячені пошуку себе в цьому світі, подмечанию того, що найчастіше керує людьми і на чому грунтується життя суспільства. З сумом і гіркотою поет викладає свої спостереження. Виявляється, що неробство, лінощі і ницість в цьому світі вважається благом.
Трагізм буття прослизає в дуже багатьох віршах, а ліричні персонажі Лермонтова кажуть, дуже часто, за нього. Підкреслюючи нікчемність суспільного життя, поет не відокремлює і свого причастя до цього. Навіть не знаходячи собі місця в світі, він все ж таки живе звичайним життям. Так, в «Молитві» він звертається до Всевишнього з проханням пробачити йому те, що він так рідко всує згадує Господа. Усвідомлення поетом гріховної дійсності і своєї участі в ній тільки додають його міркуванням смутку.
Для Лермонтова стає тісним цей світ, в якому ніде розгулятися волелюбної душі, де все обмежується нормами і рамками поведінки. Думки про смерть звучать так, що вона є звільнення. В одному з творів так і говорить поет, що веселіше померти, ніж жити. Помічає він і відсутність гармонії в світі.
У «Монолозі» ведуться міркування поета про долю людини і про його призначення. Тут і помічає він нікчемність і безглуздість буття. Підкреслює поет, що дуже швидко душа людська піддається поганим впливам і що немає в цьому світі ні любові, ні справжньої дружби.
І в багатьох своїх віршів він ставить ці питання і розмірковує на філософські теми з притаманними поетові сумом і трагізмом. І так і не знайшов Лермонтов свого місця в суєтному світі, але знайшов для себе вихід своїх емоцій – творчість. У своїй ліриці він повністю виливає душу.
