«Капітанська дочка» – за твердженням Гоголя – рішуче найкраще російське твір в оповідному роді». Секрет такої високої оцінки криється стилістичному рішенні твору та його виразних засобах.
Сама структура повісті являє собою автобіографічні спогади Петра Андрійовича Гриньова. Ця форма дозволила автору вирішити кілька важливих завдань. По-перше, безпосереднє посвята читача в події життя героя, це найкоротший шлях до почуттєвого сприйняттю тексту. По-друге, спроби героя оцінити події власної долі, є ключами для розуміння смислів оповідання. По-третє, таким чином, краще структуруються події та окреслюються часові рамки. По-четверте, коли історичний пласт переломлюється крізь призму людської долі, у читача виникає ефект причетності і йому відкриваються глибинні протиріччя, що стали причиною того, що відбувається.
Эпиграфам в повісті відведено важливі ролі – з одного боку, у цих ємних висловах міститься основна думка кожної глави, з іншого, з їх допомогою посилюється народна тема твору. Червоною ниткою всього оповідання проходить прислів’я «Бережи плаття сновові, а честь змолоду». Якщо на початку повісті вона відображала приватну лінію становлення особистості героя, то до фіналу, вона стає мірилом громадянина.
Мовні засоби, що використовуються Пушкіним, повністю відповідають обраній формі. Сімейні записки підкуповують своєю щирістю та простотою викладу – це розмова героя з самим собою через тридцять років і спроба усвідомити масштаби прірви між дворянством і народом.
Майстерність автора відрізняє точність, завдяки якій створені ним портрети і пейзажі яскраво вимальовуються в уяві читача. Простота твору полягає у вірній подачі матеріалу – від приватного до загального. Ні назва повісті, ні її структура не видають істинної мети Пушкіна, прикриваючись історією одного молодого дворянина, однак читач, перевернула останню сторінку, задається масштабними питаннями історії своєї країни.
Примітним виразним засобом є сон Петруші Гриньова, який додає в хід розповіді гостроти і фатальної невідворотності. І, якщо, сам герой вловлює в ньому тільки передчуття своїх тривог, то читач проводить історичну паралель.
Велика кількість фольклорного матеріалу – низький уклін Пушкіна російського народу. Парадокс головного героя полягає в тому, що він дворянин за фактом народження, але не за фактом виховання. Тому й склад всієї повісті переважно «мужицький», в його істинною і простоті образності. Включення в текст солдатських пісень дозволило автору досягти ще однієї важливої мети – відобразити дух часу і посилити реалістичність описуваних подій.
«Капітанська дочка» – високий зразок поваги до історії та любові до свого народу, помножені на почуття болю від усвідомлення відчуженості. Ця повість – справжнє бажання Пушкіна знайти не тільки причини прірви, але і шлях до її подолання. І, як заповіт нащадкам, звучать його слова: «Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний».
