Тема Петербурга відбивалася явно у багатьох творах російських письменників, яким не були байдужі краси цього міста. Період, коли творці стали звертатися до цього міста, почав сприйматися і як щось нове, де Петербург зізнавався новою столицею, символом світлого майбутнього Росії. Варто врахувати той факт, що у кожного діяча, який звертався до образу Петербурга, мав власне ставлення до незрозумілого місту. Саме тому російське свідомість носило по відношенню до нього подвійний характер. Одні вважали це місце дивним і чудесним, інші бачили в ньому щось негативне і відштовхуюче. Однак великий письменник, що славиться своїми прекрасними глибоководними творами – це Микола Васильович Гоголь вирішив внести у власну творчість втілення нагальних проблем з приводу Петербурга. В блискучих розповідях і повістях: “Ніс”, “Записки божевільного”, “Шинель” та інші, – письменник зобразив столицю, де яскраво здалася моральна суть населення.
Читаючи Гоголя, стає ясно, що для нього Петербург – якесь місто, що наповнений нещасними людьми, низькими чиновниками, яких крім себе і власного доходу, нічого не цікавить. Зате, якщо звернутися до Невському проспекту, то можна помітити виднеющуюся примарну красу вулиці, саме вона, як каже Микола Васильович, оманлива. Всі зовнішні вражаючі краси не здатні вкрити злиденне життя, в плані духовному, більшості людей в місті, їх переживання, трагізм. І попереджає нас Гоголь: “не вірте цьому Невському проспекту!”, бо, як він вважає, це “все обман, все мрія”. Це міраж, від якого люди, ослепляясь, стають нещасними, бо після цих навколишніх просторів відкривається вся гірка правда. Жителі нещасні, ніякої красою міста це приховати не можна. Духовні каліки, самогубство персонажа Піскарьова, що був художником за фахом, сумне зіткнення віч-на-віч з реальністю Петербурга. Всюди панує вульгарність, має цінність лише грошові кошти та соціальний статус.
Велику неприязнь цього місто має до “маленької людини”. Подібну тему цю почав ще колись Олександр Сергійович Пушкін, потім підхопив і Гоголь, що хвилювався над такою проблемою. У його “Записках божевільного” розкривається несправедливість панівного устрою. Навколо одне байдужість і нещадність, обман та жорстокість, помилкові цінності. Все це здатне звести людину з розуму…
Дуже трагічна доля героя Миколи Васильовича – Акакія Акакиевича, що є простим жителем Петербурга. У ньому канцелярська служба, що по суті своїй наповнена повною безглуздістю, занапастила будь-яку живу думку. Основне завдання персонажа – придбання нової шинелі. Він мріяв про речі як про кохану людину. І не стало межі щастя Акакія Акакиевича, тоді він отримав заповітну річ. Однак нахлинули щастя виявилося швидкоплинним, бо до ночі його пограбували. Біда в тому, що ніхто не наважується помітити зміни в житті головного героя, навколишні байдужі і переживань персонажа. І, залишившись на самоті, він залишає цей світ… І причина його відходу з життя не хвороба, а байдужість і неупередженість оточуючих…
Так, Петербург у Гоголя – це той містечко, в якому існує поєднання фантастичного і реального. Незвичайні випадки, дивні події… Все це незвично, непередбачувано… Місто може принизити людину, домінувати над ним…
Примітно те, що квінтесенція всього викладеного полягає в тому, що Петербург у творчості Миколи Васильовича грав важливу роль, тому як всі тривожні думки і мучать питання Гоголь виклав на папір. І читач, що вирішується відкрити для себе такого письменника, повинен бути готовим до жорстокої правди і хвилюють душу істин.
“У долі Петербурга є щось трагічне, похмуре, величне”, – говорив Герцен. Так воно і є!
