Перед грозою
Іван Іванович Шишкін – великий і відомий російський художник. Мало якого ще художника знає практично кожна людина. Він писав такі картини, як: «Ранок у сосновому лісі», «На північному дикому», «Над набережній». Також дуже відома його картина «Перед грозою». Про неї хочеться розповісти детальніше.
На цій картині зображено невеликий луг і ставок, а також невеликий лісок. Дивлячись на картину, стає відразу зрозуміло, що ось-ось почнеться гроза і дощ. В повітрі відчувається тривога. Художнику вдалося цього досягти за рахунок зображення неба таким темним.
На передньому плані зображена стежка, яка веде до ставка. Мабуть, сюди часто ходять купатися і ловити рибу, але зараз берег порожній. Можна побачити білі польові квіти, що заповнюють луг. Нижня частина картини світла, трава навіть здається не зеленою, а жовтої, це з-за яскравого сонця. При переході по картині вгору кольори стають темнішими. Дуже дивно і красиво на картині з’єднуються темні і світлі кольори.
Центральне місце займає ледве видний ставок, який здається дуже темним із-за відсутності сонця. Праворуч видно дерева, як живі, так і засихає.
Задній план відведено лісі. Його межі здаються дуже розмитими, це із-за похмурої погоди. А можливо там вже почався дощ, який вже скоро прийде і на це місце. На верхній частині зображено, мабуть, найголовніша частина картини. Це темне грозове небо. Здається, що воно вже скоро почне блищати блискавками, поллє дощ, і все навколо перетвориться і зашумить.
Картина Шишкіна В. І. «Перед грозою мені дуже сподобалася. Пейзаж виглядає дуже цікаво, дивлячись на неї чуєш задуху перед грозою. Художнику вдалося дуже точно передати цю погоду, а пейзаж вийшов дуже реалістичним, і тому прекрасним.
Твір по картині Перед грозою Шишкіна
Перше враження, що виникає при погляді на картину – напруга, бажання сховатися від насування стихії, від чогось непередбачуваного.
Все живе поспішно сховалося – хтось схоронился в нірках, хто-то заліг на дно, не видно пташок і іншої живності, розбіглися по домівках і сільські дітлахи, колись проторившие стежинку до ставка. Але природа готова миритися з майбутньою негодою, вона покірно завмерла в очікуванні – жоден листочок не ворухнеться, навіть ідеально рівна гладь води в ставку готова прийняти у себе наслідки насування стихії. Від цього створюється відчуття безвиході.
У картині можна виділити кілька планів, на які Шишкін хоче звернути увагу глядача. Перший – самий далекий – це те місце, звідки йде гроза, де дощ вже встиг покрити ліси і луки, там особливо темно і похмуро, і зовсім не хочеться опинитися.
Більш близький до глядача – центральний план відображає якусь надію, судячи з пробившемуся, ледь помітного промінцю сонця, поспішно озарившему і не бажає залишати вподобаний клаптик галявини. І завершує композицію третій план. На ньому ми ще виразно бачимо відсутність грозових хмар, небо має приємний блакитний відтінок, сонце ще не приховано хмарами, і до нього відчайдушно тягнуться ніжно-білі маленькі польові квіточки, в надії, що мине гроза.
Цікаво, що небесний колір показаний художником трьома різними відтінками: від сіро-синього до блакитного, що показує динаміку, швидку зміну явищ в “настрої” головної діючої особи”.
На мій погляд, лейтмотивом усього твору виступає надія. Саме вона притаманна всьому живому і саме вона дає можливість жити і вірити.
5 клас
