Твір оповідає про події, що відбулися в родині старого мисливця Ларіона Малявіна і його онука Вані.
Одного разу, будучи на полюванні, дідусь виявляється в охопленому пожежею лісовому масиві, з якого його виводить звіриною стежкою зайчик, який кілька хвилин тому мішенню для мисливця. Однак рятуючи людину, заєць сильно обпікає свої лапки, і дідусь вирішує взяти зайчика на лікування.
Дід відправляє онука з хворою твариною до місцевого ветеринара, але сільський лікар відмовляється проводити огляд дикого зайця і виставляє хлопчика за двері. Зневірений дитина, дивлячись на страждає зайчика зі сльозавими очима, не знає, що йому робити, але сиділа на лавці бабуся, шкодуючи хлопчика, радить йому відвезти зайця до міського лікаря Карлу Петровичу.
На наступний день дідусь з онуком відправляються в місто, де ніяк не можуть відшукати адресу потрібного їм людини. Зайшовши в найближчу аптеку, їм удача благоволить і старенький фармацевт їм вказує адресу Карла Петровича, який виявляється не ветеринаром, а дитячим лікарем, зараз є пенсіонером.
Діставшись до Карда Петровича, діду і хлопчикові ледве вдається умовити його оглянути зайченятко. Тільки розказана мисливцем історія про його спасителя від вогню змушує лікаря почати лікування тварини. Ваня допомагає лікарю, залишаючись поруч зі своїм підопічним.
Поправившегося зайчика дідусь з Ванею відпускають на волю в ліс. Чутка про зайця-герой поширюється серед місцевих жителів і в кінцевому підсумку в московській газеті з’являється інтерв’ю з Карлом Петровичем про його незвичайному пацієнта.
Розповідаючи про маленького зайця, дідуся й онука, письменник розкриває істинний сенс таких людських якостей, як чуйність, милосердя, любов і доброта по відношенню до беззахисних тварин.
Аналіз оповідання Заячі лапи
Костянтин Георгійович Паустовський – відомий радянський письменник, твори якого не раз перекладалися на безліч мов і отримували небувалий успіх. Його твори вчать читачів поваги, чуйності, любові. Розповідь Паустовського «Заячі лапи» – дивовижний твір, який вчить нас любові і вдячності до тварин.
Дивно, але чим може бути людина зобов’язаний тварині? Після того, як Ларіона Малявіна – головного героя «Заячих лап» спас заєць від лісової пожежі, старий зрозумів, що був винен перед твариною. Чим же був зобов’язаний старий зайця і чому був винен перед твариною?
Коли Ларіон Малявін був на полюванні в лісі, то йому попався заєць, у якого він стріляв, але промахнувся. Після цього старий відчув запах горілого і зрозумів, що в лісі виникла пожежа. Якщо б йому не попався зайченя, то він би згорів у лісі, так як вибратися з страшного лісової пожежі було неможливо. Але заєць, у якого обгоріли задні лапи і живіт, вивів старого з пожежі.
Безсумнівно, старий зобов’язаний життям своїм вухатому спасителя. Але останньому загрожувала небезпека. У нього сильно обгоріли лапи. Ларіон, не шкодуючи сил, шукав ветеринара, який взявся б за лікування зайченя, перші спроби були безрезультатними, але незабаром дід знайшов Карла Петровича – дитячого лікаря, який почувши історію старого, взявся за лікування.
Історія про порятунок діда пожежі зайченям ще довго була на слуху у всього містечка, але і вона забулася. Багато просили діда, щоб той продав зайця, але Ларіон Малявін не погоджувався, так як був зобов’язаний своїм життям зайцю. Старий відчував себе дуже винним перед твариною, тому що ледь не став причиною смерті зайця. Порване вухо про це постійно нагадувало це Лариону. Після того, як заєць був вилікуваний Карлом Петровичем, він залишився жити у діда.
Оповідання «Заячі лапи» вчить читача співчуття до тварин. Ніколи не варто забувати про братів наших менших, адже саме вони можуть виручити нас у важкі хвилини. На прикладі Ларіона Малявіна, можна побачити, як маленький вухатий зайченя виявляється героєм – рятівником для старого і виводить його з лісової пожежі. На щастя, старий і заєць вибралися з пожежі і залишилися живі.
Міркування 5 клас
